Видатні постаті Золочівщини. Дурбак Роман

Дурбак Роман - священник, поет.

Народився 26 січня 1914 року в селі Верхній Струтин Рожнятинського району на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщина). Рано втратив батька. Мати залишилася вдовою із п’ятьма дітьми.

Навчався у гімназії у місті Бережани Тернопільської обл., вивчав багато мов – польську, німецьку, латинську, грецьку. Співав зі своїми товаришами у хорі стрілецької пісні.

Після гімназії – греко-католицька Духовна академія у Львові. Після академії у 1936 р. вивчав у львівському університеті історію, працював у бібліотеках і архівах. Почав друкуватися у тодішніх газетах і журналах: “Дзвони”, “Українське юнацтво”, “Неділя”, “Мета”, “Нива”, в студентському альманаху. Писав наукові праці. У 1937 р. захистив звання магістра, у плані було стати доктором наук.

Та нараз вибухнула Друга світова війна. Не вдалося видати поетові вже підготовлену збірку поезій, не встиг дописати докторської праці.

Доля закинула Романа Дурбака у місто Золочів (на Львівщині), де він проживав із дружиною Анізією та дочкою Христиною. Два роки працював учителем та завідував школою у селі Ясенівці. Прагнув бути таким учителем, як його перша вчителька в Карпатах Анна Павлусевич, і якій присвятив один із своїх віршів.

Потім Роман Дурбак висвятився на священика і працював у м. Підгайці Тернопільської обл. В цьому містечку пережив не одну страхітливу мить під час гітлерівської окупації.

Пізніше перейшов на працю у селі Небилів у Карпатах. Знову з’явилися надії на краще. Та однієї осінньої ночі постукали в двері енкаведисти і сказали: “Збирайся!”. Опинився Роман Дурбак у Станіславівській тюрмі. На цілий рік допити, побиття, муки фізичні і моральні. А потім присуд – 10 років дальніх таборів, без суду, без свідків, без адвоката, вирок московської “трійки” – заочно. Покарання відбував у Караганді.

Роман Дурбак

У 1954 р. поета звільнили і він приїхав у село Горішній Івачів до дружини і дітей. Тут працював священиком. Але в часи Хрущова і Брежнєва не був надрукований ні один вірш поета.

На схилі літ отець Роман перебрався з Івачева до доньки Дарини в Золочів.

У 1992 р. нарешті прийшла реабілітація. Та радість з сумом переплелася, бо навесні 1990 р. померла дружина поета.

Поет творив все нові вірші і пісні. До 550-річчя міста Золочева виникла пісня про Золочів (слова і музика Романа Дурбака). У 1993 році, за два роки до смерті поета, вийшла перша й остання прижиттєва збірка “Любов і життя”.

27 серпня 1995 р. перестало битися зболене серце поета і священика Романа Дурбака. Похований у Золочеві.