Повернемося на 350 років назад.
У ті часи Золочів був не вільним (королівським), а приватним містом. Його власниками були одні з наймогутніших родів держави. Але через це вони часто були надто заклопотані державними справами: бували в місті лише зрідка, як-от Собеські. Тому набагато вагомішу роль у житті міста відігравали урядники, які його очолювали. Серед них особливим впливом користувався війт.
За приписами Магдебурзького права (тогочасних законів міського самоврядування), війт мав би бути лише головою кримінального суду (лави) й обиратися на один рік. Однак, у деяких містах, як і в Золочеві, його повноваження були значно ширшими: він фактично стояв на чолі міського самоврядування.
Тривалий час війтом у Золочеві був Лукаш Вавринович (Розицький). Спершу, за сприянням попередника, його щороку обирали упродовж 1670-х років, а в 1682 році Ян III Собеський призначив його на цю посаду “доживотно” (тобто, пожиттєво). Так він і керував містом до своєї смерті в 1703 році.
Тоді на посаду війта “цілилось” чимало кандидатів, бо вона приносила чималі вигоди. Війт отримував прибутки від маєтку, що передавався йому на час урядування. До нього входили сад, рілля, пасовиська, сіножаті, а за ними й піддані, які там працювали. Також, сюди належав і війтівський ставок, за вилов риби з якого стягувалася плата. Але користуючись своїм становищем, війти вдавались і до іншої діяльності.
Відомо, що Лукаш Вавринович збудував броварню біля міського млина і постачав місту пиво та питний мед. Крім того, вів певний бізнес із кам’янець-подільськими вірменами, проводив земельні махінації, позичав чималі суми під відсотки, а в разі несплати боргу – конфісковував майно боржників на свою користь. Накопичені статки війта вражали: спадкоємці від обох шлюбів Вавриновича змогли остаточно вирішити суперечки щодо поділу майна аж через 13 років після його смерті.
Лукаш Вавринович перебував на посаді понад 30 років. Його вплив був таким, що навіть управителі золочівського замку скаржилися на нього, що той “дуже перевищує свої повноваження в різних справах за рахунок війтівства”. Авторитет цього війта залишив слід в історії міста: ще багато років після його смерті золочів’яни згадували про нього саме як “війта Вавриновича”.
Фото – Печатка золочівського магістрату XVII ст.
Автор - аспірант історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка Ярослав БАШТЕВИЧ