Видатні постаті Золочівщини. Ваньо Теодор

Теодор Ваньо (1862 – 1950-ті рр.) – політичний і громадський діяч Золочівщини, адвокат, член Української Національної Ради ЗУНР. У 1920-х рр. – діяч “Рідної школи”.

Народився 1880 р. в м. Буську в багатодітній родині хуторянина. У Буську здобув і початкову освіту, а середню в м. Золочеві. Правознавчі студії закінчив у Львівському університеті, а докторську аспірантуру – у Відні.

Ще гімназійним учнем виявляв непересічні організаційні здібності та брав активну участь в організації українського просвітництва і кооперації. Як політик і адвокат, був чудовим промовцем-оратором. Теодор Ваньо – перший український адвокат у Золочеві. Адвокатську канцелярію відкрив у 1910 р. у власному будинку на розі вулиць Поштової і Нових Валів. В його канцелярії кожного дня було багато людей, яким потрібно було отримати його послуги і поради. Слава про нього, як про доброго українського адвоката ширилася далеко за межі Золочева. 

Крім професійної адвокатської праці, відвідував села та організовував читальні «Просвіти», гуртки товариства «Сільський господар», ощадні каси, громадські зернові комори або виголошував доповіді на актуальні господарсько-кооперативні теми. Без перебільшення можна ствердити, що не було громадської сфери діяльності, у якій доктор Теодор Ваньо не брав активної участі. У його будинку розміщувалися двокласна приватна українська народна школа, товариство «Сокіл», «Січ», міщанське товариство «Родина», «Українська бесіда» тощо. Там відбувалися найрізноманітніші бесіди, сходини, збори, проби аматорських самодіяльних гуртків, хорів – одним словом, центр українського життя.

З вибухом Першої світової війни Т. Ваньо покликано до австрійської армії у звання поручника. Полк, у якому Т. Ваньо відбував військову службу, розміщувався в Чехословаччині. Там несподівано австрійська військова жандармерія арештувала Ваньо і поставила його перед військовим судом. Під час арешту в нього знайдено записки-концепцію про те, що українці та інші слов’янські народи, що перебували під австрійським пануванням, повинні відокремитися від австрійської монархії та утворити власні, незалежні держави. Військовий суд засудив його до смертної кари – розстрілу. Після засуду його утримували у замку-в’язниці, а останньої ночі, напередодні виконання вироку, бувши у стані розпачу і розпуки, він написав лист, в якому засвідчив, «що він невинно згине і просить Божого милосердя й помилування. Якщо хтось знайде і прочитає цього листа, то прошу помочі». 

Це виглядає, наче казка, але так дійсно сталося. Написаного листа він кинув через грати вікна будинку, який стояв у парку. Ранком австрійська княжна з Габсбургів знайшла листа під час прогулянки по парку. За її втручання справу було переглянуто, смертний вирок скасовано. 

Але одночасно Т. Ваньо позбувся усіх офіцерських рангів, його розжалувано до чину звичайного вояка і звільнено з війська. З того часу – під постійним наглядом жандармерії. 

З 1931 р. Т. Ваньо – співзасновник та голова товариства ім. М. Шашкевича в Золочеві. Видавець, відповідальний редактор та автор публікацій часопису «Шашкевичівські вісті». З вересня 1939 р. настали важкі часи для Т. Ваня, він дізнається про мученицьку смерть свого 19-річного сина. 

Теодор Ваньо

Та незважаючи на пережиту трагедію поринає згодом у громадську діяльність. Німецька окупація змінилася російською. Більшовицька влада запроторила його до Сибіру. Після відбуття концтабору (1944-друга пол.1950-х) повернувся до Золочева. Більшовики заслали його вже на Галичині до Жовкви у будинок престарілих, залишивши без засобів до життя з підірваним здоров’ям. Тут він і помер під кінець п’ятдесятих років, де й похований, проте могили не знайдено. Тяжке і багатогранне було його життя; не зазнав він і родинного щастя, але совісно і з повною посвятою здійснив обов’язки християнина, українського патріота, політичного діяча; він завжди жив ідеєю вільної і незалежної України. Т. Ваньо жив для України, ділив її долю і недолю та був розп’ятий за Україну, як і вся Україна.