Народився Ігор у місті Радехові в сім’ї Марії і Йосипа Білозорів. Батько працював учителем молодших класів, викладав співи і малювання, був творчою людиною, мав добрий голос, навчав хорового співу учнів та учителів. У Радехові, куди сім’я переїхала із села Радванці, спочатку жили в найманій хаті, а згодом збудували власну. Мати працювала на маслозаводі, співала у церковному хорі і над усе любила вишивати. Палітра вишитих рушників, серветок, обрусів була настільки різнобарвною і життєдайною, що прикрашена ними світлиця надихала Ігоря до творчості, випромінювала спокій і доброту. Зрештою, батьківська оселя множила його творчі сили, свою любов до неї він виразив у чудовій пісні “Мамина світлиця”, яку слухаємо зі сльозами на очах. Оскільки батьки працювали, тому безпосереднім вихователем і наставником Ігоря була старша сестра Руслана. За її словами: “Ігор завжди був хорошим, симпатичним хлопчиком — білявим, худорлявим, з великими синіми очима, з довгими пухнастими віями”.
Діти часто гостювали у своєї бабусі Катерини і дідуся Івана, які мешкали у с. Бабичі. Літні канікули, Різдвяні і Великодні свята, інші свята кликали дітей до казкового життя на селі. Школа виховання бабусі й дідуся завжди особлива. Вони, як правило, не читали нотацій, давали дітям волю. Тут Ігор і Руслана спостерігали як випікають хліб, як бережливо потрібно ставитися до кожної крихти хліба, яку ціну має щоденна праця бабусі й дідуся. А свята вечеря, Різдвяна ніч, вертеп, колядування — залишили у дитячих серцях спогади на все життя.
Із 1968 року Ігор навчався у Радехівській музичній школі, а з 1970-го — у Львівському музично-педагогічному училищі.
Ще навчаючись у школі, Ігор разом зі своїми ровесниками організував естрадний ансамбль, проводив репетиції. Згодом обслуговували весілля, на зароблені гроші купували інструменти. Ще старшокласником взяв участь у передачі на Львівському радіо у програмі “Мікрофон для всіх”. Виконував свої пісні: “Біла пава”, “Гірський танок”, “Квіти у росі”.
Після закінчення музпедучилища Ігор працював учителем музики в Корчинській середній школі Радехівського району (1974-1975 рр.). Талановитих учнів вчитель об’єднав в естрадний ансамбль. До речі, цю естафету учні школи передають із покоління в покоління ось уже 40 років, щороку беруть участь у конкурсах і концертах пам’яті композитора Ігоря Білозора “Таланти твої, Україно”, “Мамина світлиця”, “Пшеничне перевесло”, які проводить Радехівська районна школа мистецтв з ініціативи Юрія Сухара, директора школи, однокласника Ігоря.
У музпедучилищі Ігор створив із творчих студентів художній колектив, до нього запросили й Оксану Розумкевич, яка також навчалася в училищі. А потім був творчий колектив у Золочеві, ансамбль “Вікторія”. У 1976 р. спільно зі студентами Львівської консерваторії організував ансамбль “Ритми Карпат” при Львівському автобусному заводі. Саме тоді з ансамблем “Ритми Карпат” почалася напружена творча праця, пошук свого місця у пісенному мистецтві і перше визнання. Ансамбль “Ритми Карпат” став призером ХІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Гавані (1978). Ансамбль бере участь у передачах Львівського телебачення (програми “Ширше коло”, “Заспіваймо друзі”, “Народні таланти”).
Із 1968 року Ігор навчався у Радехівській музичній школі, а з 1970-го — у Львівському музично-педагогічному училищі.
Ще навчаючись у школі, Ігор разом зі своїми ровесниками організував естрадний ансамбль, проводив репетиції. Згодом обслуговували весілля, на зароблені гроші купували інструменти. Ще старшокласником взяв участь у передачі на Львівському радіо у програмі “Мікрофон для всіх”. Виконував свої пісні: “Біла пава”, “Гірський танок”, “Квіти у росі”.
Після закінчення музпедучилища Ігор працював учителем музики в Корчинській середній школі Радехівського району (1974-1975 рр.). Талановитих учнів вчитель об’єднав в естрадний ансамбль. До речі, цю естафету учні школи передають із покоління в покоління ось уже 40 років, щороку беруть участь у конкурсах і концертах пам’яті композитора Ігоря Білозора “Таланти твої, Україно”, “Мамина світлиця”, “Пшеничне перевесло”, які проводить Радехівська районна школа мистецтв з ініціативи Юрія Сухара, директора школи, однокласника Ігоря.
У музпедучилищі Ігор створив із творчих студентів художній колектив, до нього запросили й Оксану Розумкевич, яка також навчалася в училищі. А потім був творчий колектив у Золочеві, ансамбль “Вікторія”. У 1976 р. спільно зі студентами Львівської консерваторії організував ансамбль “Ритми Карпат” при Львівському автобусному заводі. Саме тоді з ансамблем “Ритми Карпат” почалася напружена творча праця, пошук свого місця у пісенному мистецтві і перше визнання. Ансамбль “Ритми Карпат” став призером ХІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Гавані (1978). Ансамбль бере участь у передачах Львівського телебачення (програми “Ширше коло”, “Заспіваймо друзі”, “Народні таланти”).
1975 року Ігор вступив до Львівської консерваторії на диригентський відділ, а Оксана Розумкевич після закінчення музпедучилища продовжила навчання у Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І. Франка на заочному відділенні. А потім перевелася на навчання у Львівську консерваторію. 4 червня 1977 р. Ігор одружується з Оксаною в Радехові.
Ігор Білозір пише багато пісень, переважно у співавторстві з львівським поетом Богданом Стельмахом. “Стельмах для композитора — поет майже ідеальний, ніби мислить музичними образами, які лише фіксує поетичними рядками. Музикант у поезії…”, — зазначав І. Білозір.
Свої пісні Ігор писав практично лише для Оксани, для її голосу. Ігор, як і кожний митець, був дуже вимогливим вчителем. Була спільна титанічна праця, були і сльози. Не забарилося велике визнання. З червня 1979 р. Ігор стає художнім керівником і солістом вокально-інструментального ансамблю “Ватра” (першим керівником “Ватри” (зразка 1974 р.) був Богдан Кудла, другим — Іван Попович і Віктор Морозов (зразка 1977 р.).
Основа репертуару “Ватри” — народні пісні та їхні обробки і, звісно, пісні І. Білозора. Знаковою була пісня “Пшеничне перевесло”, яку виконувала Оксана на конкурсі в Тернополі (1979), а Ігор виконував пісню “Вівці мої, вівці” у власній обробці. Ця пісня запала йому в душу ще з того часу, коли її виконував його батько.
Перший склад “Ватри”, якою керував І. Білозір був таким: І. Білозір (художній керівник, клавіші), О. Хома (гітара), І. Березяк (бас-гітара), Ю. Кедринський (ударні), О. Сердюк (саксофон, сопілка), В. Пасічник (саксофон), М. Вачко (труба), Р. Цимбала (соліст-вокаліст), О. Білозір (соліст-вокаліст), І. Критович (звукорежисер).
Перше серйозне випробування “Ватра” пройшла на республіканському конкурсі в Тернополі (травень 1981р.), на якому здобула перемогу. Швидко приходить слава і всенародне визнання. “Ватра” виступає в усіх куточках України, у Москві, на Далекому Сході, у Середній Азії. В репертуарі “Ватри” давні українські пісні: “Гей, гей білий день”, “Місяць на небі”, “Сива зозуленька”, “Колискова”, “Ой там, на горі”, “Іванку, Іванку”, “Ой наступала та чорна хмара”, “Рушимо, рушимо”, “Як ішов я з Дебречина” та ін.
Пісні І. Білозора: “Пшеничне перевесло”, “Раз, два, три”, “Розпитаю про любов”, “Джерело”, “По щучому велінню” звучать по радіо і Центральному телебаченню. Відбувається оновлення складу “Ватри”, її солістами стали М. Шуневич. І. Богдан, Л. Кір.
“Ватрі” довірено представляти українську пісню на ХІІ Всеукраїнському фестивалі молоді і студентів у Москві, де “ватрівчани” показали все найкраще зі свого творчого доробку.
І. Білозір активно співпрацює із заньківчанами, пише музику до вистав “Декамерон”, “Як ледар щастя шукав”, “Я дочка твоя, Вітчизно”, “Василь Свистун”, “Наодинці з долею”, “Розорене гніздо”, “Олекса Довбуш”, а також музику до телефільму “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”.
У червні 1984 р. творча співпраця поета Б. Стельмаха і композитора І. Білозора припинилася. Надійшла заборона на виконання пісень на слова Б. Стельмаха. Про це Б. Стельмах у своїй книжці — посвяті І. Білозору (2001) “Світлиця пісень і спогадів” пише: “А тим часом, відклавши папери, гуркотіли україножери. У високому кабінеті Перший: но от куда мелодії еті? Другий: где он їх бєрьот? Третій: сколько етіх слов і нот? Четвертий: что їх так любіт народ? П’ятий: ведь і сам пойот… Шостий: і на концерти прьот… Сьомий: і не первий год… Восьмий: дєло прінімаєт нежелательний оборот… Дев’ятий: вот, вот…”.
Ігор про три роки заборони співпраці з Б. Стельмахом пише: “Як брак кисню. Намітився спад”. У цей період Ігор Білозір пише пісні на вірші В. Крищенка, Р. Кудлика, П. Запотічного та ін. Зокрема на суд слухачів виноситься пісня “Ніби вчора” на слова П. Запотічного (1986). Це щира сповідь про життя з його радістю і смутком, любов’ю до матері і тугою.
“Ватра” дає концерти у “гарячих” точках: двічі в Афганістані, кілька разів у Чорнобильській зоні. В результаті народилася пісня “Зона” на слова Б. Стельмаха. З приводу цих поїздок Ігор висловлювався так: “Там біль, там смерть і кров, там щодня за нізащо вмирають наші ровесники і майже діти. Колись за цей злочин кремлівських вождів будуть судити…”.
5 травня 1986 р. Оксані Білозір присвоєно звання заслуженої артистки УРСР. З цього приводу О. Білозір зазначала: “Якщо чарівний світ музики мені допомогла відкрити мама, то ввів у нього Ігор Білозір. Саме зустріч із ним вирішила мою майбутню долю естрадної співачки. Важко навіть уявити, скільки спільної праці передувало нашій дорозі на сцену. Сотні репетицій, проб. Та безмежна любов до пісні і глибоке взаєморозуміння між нами стали запорукою теперішнього успіху…”.
Ігор Білозір став заслуженим артистом України лише в березні 1990 р. “Втішений, зніяковілий, вдячний — так, певно, можна передати мої почуття. Цю високу відзнаку адресую і тим багатьом людям, які словом і ділом допомогли “Ватрі” і мені в різні часи, дружню руку і міцне плече котрих ми завжди відчували і відчуваємо: усім тим, хто з прихильністю ставиться до нашої творчості”, — зазначав І. Білозір.
Візитівкою “Ватри” стає пісня “Світлиця”, у якій злились воєдино слова і музика, у якій виражається найщиріше, найсокровенніше, що є в душі людини. Її уперше виконав В. Прасоленко, а потім — В. Зінкевич. Однак найкраще вона звучить в Ігоревому виконанні.
 |
| Ігор Білозір і "Ватра" |
У 1990 р. на “Пісенному вернісажі” у Києві (Палац “Україна”) пісня “Многая літа” на слова Б. Стельмаха завойовує Гран-прі. “Ватру” владоможці нещадно експлуатували, її виступи, особливо за кордоном (Канада, Польща, Угорщина, Німеччина, США) давали великі прибутки. Тому, щоб уникнути статусу “вибивання” грошей ВІА “Ватра” реорганізовується у Музично-мистецький центр “Ватра”. Менше концертів, більше тематичних програм, записів, зйомок тощо. Ігор стажується в Канаді, США. Набуває досвіду менеджера, проходить школу аранжування. Укладається угода з канадською фірмою “Євшан”, котра продукує і розповсюджує касети, платівки, компакт-диски, відеокасети. “Євшан” рекламує “Ватру” у світі. Незабутня Квітка Цісик виконує пісню І. Білозора на слова П. Запотічного “Коханий”. Ігор був зачарований цим виконанням: “Чуєш, як увиразнена мелодія, як природно ллється голос, який органічний супровід: потужний, розлогий, легкий і серпанковий”.
1990 р. для Ігоря був важким. 17 липня 1990 р. помирає батько (приїжджає на похорон із Канади), а через кілька днів від нього пішла дружина (зійшлася з Р. Недзельським, якого Ігор узяв до “Ватри”).
В цей час І. Білозір пише низку пісень: “Від Бога” на слова М. Ткача, “Встань з колін, народе мій!”, “Слава Україні!”, “Голубий сніг”, “Білі берізки”, “Жовті лілії”, “Музика твоїх очей”, “Осінь”, “Коляда”, “Рапсодія”, “Сповідь срібної ночі”, “Твої очі”, “Наш час”, “Усміхнись”, “Криниця любові”, “Гармонія жіночої краси”, “Не кажи, що вже пізно” та ін. на слова М. Ткача, П. Запотічного, Г. Канич, М. Міщенка та ін.
Пісню “Встань з колін, народе мій!” Ігор вперше виконав на співочому полі у Тернополі під час святкування 450-річчя заснування міста.
У 1997 р. І. Білозору присвоєно звання народного артиста України.
В цей час І. Білозір пише низку пісень: “Від Бога” на слова М. Ткача, “Встань з колін, народе мій!”, “Слава Україні!”, “Голубий сніг”, “Білі берізки”, “Жовті лілії”, “Музика твоїх очей”, “Осінь”, “Коляда”, “Рапсодія”, “Сповідь срібної ночі”, “Твої очі”, “Наш час”, “Усміхнись”, “Криниця любові”, “Гармонія жіночої краси”, “Не кажи, що вже пізно” та ін. на слова М. Ткача, П. Запотічного, Г. Канич, М. Міщенка та ін.
Пісню “Встань з колін, народе мій!” Ігор вперше виконав на співочому полі у Тернополі під час святкування 450-річчя заснування міста.
У 1997 р. І. Білозору присвоєно звання народного артиста України.
8 травня 2000 р. Ігор разом із друзями сидів у кав’ярні “Цісарська кава”, що на проспекті Т. Шевченка у Львові. Виникла суперечка між ним і п’яними молодиками через російськомовну пісню, що лунала у кав’ярні. Пізно ввечері дорогою додому його наздогнали два молодики (Д. Воронов і Ю. Калінін) і майже перед самим входом у Львівську обласну прокуратуру сильно побили, використовуючи кастети. 20 днів боролися за його життя у лікарні. 28 травня 2000 р. серце видатного композитора зупинилося. 30 травня Львів прощався з Ігорем Білозором — видатним композитором-піснярем, народним артистом України. У Львівській філармонії, де понад 15 років працював І. Білозір, з ним прощалися десятки тисяч шанувальників його таланту. Поховали І. Білозора на Личаківському кладовищі. На прощанні промовляли Р. Лубківський, П. Дворський, Б. Стельмах та інші.
Щороку 24 березня на Личаківському кладовищі збираються його рідні, друзі, однокласники, щоб вшанувати видатного українського митця. Радехівська школа мистецтв щороку проводить районні конкурси дитячої та юнацької творчості “Мамина світлиця” та “Пшеничне перевесло”, якими вшановує пам’ять про свого видатного земляка.
Використані матеріали П. Сікорського, доктора педагогічних наук, професора, президента ЛКТ “Рідна школа” надруковані у газеті "Слово Просвіти" за 2015 рік.
Золочівський період творчості Ігоря Білозіра у спогадах сучасників
Володимир Яценко (звукооператор ансамблю «Весняні квіти») згадує: „Батьки Оксани Розумкевич якийсь час мешкали в Золочеві, на п’ятому поверсі будинку, що на тодішній вулиці 1 Травня. Ігор з Оксаною приїжджали на вихідні до них у гості, молодята ще не були одруженими, якраз тривав їхній романтичний період. Вона ще навчалася в Львівському музично-педагогічному училищі ім. І. Колеси, а він — вже був студентом Львівської консерваторії. Ще до приходу Ігоря Білозіра, в Золочівському районному Будинку культури існував свій вокально-інструментальний ансамбль, який грав на танцях, а також брав участь в урочистих державних святкуваннях. Ігор сам прийшов до хлопців, познайомився з музикантами і запропонував свої послуги. Його радо прийняли до гурту, адже мав фахову музичну освіту, мав уже досвід роботи у ВІА, знав що і як робити. Як тільки ми купували якийсь новий інструмент, Білозір освоював його першим. Співали „Перший сніг” з музикою та віршем Ігоря (через кілька років усім нині знані слова напише Богдан Стельмах, до речі, наш славетний земляк з Золочівщини, з села Туркотина), „Квіти у росі” — також авторська Ігорева пісня. Її виконував Сергій Клочко, а Євген Савчук співав „Перший сніг”. Були в нас Ігореві „Балада про Матір” (її пізніше співала „Ватра”, а тоді написав її для прикриття, на прохання райкому комсомолу, який нам допомагав, та й треба було мати в репертуарі бодай щось з героїко-патріотичної тематики), „Гірський танок” (виконував її сам Білозір). Була й пісня, яка дала назву нашому ансамблеві — „Весняні квіти”.
Як казково навкруги квіти землю вкрили,
А їх ніжні пелюстки набирають сили.
Щоб той цвіт приносив щастя,
Щоб той цвіт ніс красу,
Щоб той цвіт не згасав,
Щоб той цвіт розцвітав
В кожну весну...
Проходила вона повсюдно на ура, стала не лише нашою візитівкою, а й шлягером. Нею відкривали і завершували всі виступи. Білозір не просто грав на вихідні, він був працевлаштований у золочівському РБК. Ігор любив творчість Володимира Івасюка, який був для нього кумиром, зваблювали його вокал, фальцети, багатоголосся британської групи „Uriah Heep”.
Золочівський ВІА „Весняні квіти” грав у Львові на випускному вечорі в Оксани на закінченні музпедучилища. Чи не найдорожчі для Ігоря ми давали концерти у Кам’янка–Бузькій та його рідному Радехові. У залах — голці ніде було впасти. Шкода, що ніхто не робив навіть фотографій, про якесь кіно й мови не могло бути. А хто з нас міг подумати, що поруч — самородок, талант, який стане гордістю всього українського народу».
5 липня відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної таблиці із барельєфом Ігоря Білозора у Золочеві.
Меморіальну дошку відкрито на будинку Золочівського районного Народного дому, в якому він у 1975 році розпочинав свою творчу діяльність.
В урочистому заході брали участь голова Золочівської райдержадміністрації, представники районної ради, громадськість м. Золочів, ЗМІ, а також друзі й однодумці І. Білозіра – Мар’ян Шуневич, Ігор Кедринський. Звучали улюблені пісні композитора – «Мамина світлиця», «Многая літа», «Пшеничне перевесло».
 |
| Пам'ятна дошка на стіні Золочівського народного дому |
Немає коментарів:
Дописати коментар