Видатні постаті Золочівщини. Безпалько Осип

Безпалько Осип - майор УПА, обласний провідник ОУН Кіровоградської обл., крайовий провідник ОУН "Поділля", командир ВО-3 "Лисоня".

Народився Осип Безпалько (псевдо Остап, Андрій) у 1914 р. у селі Бенів (тепер с. Золочівка) біля Золочева, у багатодітній селянській сім’ї. Навчався у Золочівській гімназії, де й звела його доля з підпільним юнацтвом Організації українських націоналістів. Після закінчення гімназії займався національно-виховною роботою молоді у “Рідній школі”, невдовзі польська влада його арештувала.

Свій вклад вірою, правдою і відданістю в ОУН вносив разом з відомими далеко за межами Золочівщини Василем Куком та Іваном Загорульком.

Після тюрми, у 1937 р., зайняв пост заступника золочівського окружного провідника ОУН. Військовий вишкіл пройшов за кордоном у 1939 р., повернувшись в Україну, бере активну участь в організації вишкільних курсів.

Осип Безпалько

У 1942 р. йому доручають пост обласного провідника ОУН. Керівництво, враховуючи його активність і силу впливу, скеровує на схід України. Це його заслуги – організація добре вишколеної мережі ОУН, яка керувала багатьма протинімецькими виступами й акціями, та створення у 1943 році трьох бойових загонів Української Повстанської Армії; формування однієї з перших сотень Української народної самооборони на Тернопільщині. Він також був членом військового штабу “Львів”; розбудовував головну базу штабу УПА “Лисоня”.

У 1946 р. Осипа Безпалька призначають крайовим провідником ОУН на Поділлі.

Його характеризували, як талановитого керівника вишколів і надзвичайно відданого справі українського народу патріота, здібного поширювача ідеї визвольної боротьби по всій Україні. Його безмежній відданості, як і всесильній вірі в перемогу української національної ідеї, дивувалось навіть найближче оточення.

Усю родину Осипа Безпалька більшовики вивезли в Сибір.

Підпільну криївку було викрито 3 серпня 1947 р. Осип Безпалько разом з друзями по боротьбі – Федором Хомою, Федором Гринишиним та Михайлом Погорілим відбивались героїчно. Загинули з піснею на устах: “Ще не вмерла Україна…”, випустивши у власні серця по останньому набою. За свідченнями очевидців, це сталося у селі Теляче (тепер Мирне) Підгаєцького району Тернопільської області.