Куровичі - славне
це село, яке красується на Золочівщині.
Легенди
про походження села жили серед його жителів давно, передавалися із уст в
уста. Лише у п’ятдесятих роках ХХ століття їх записали.
Зі слів
старожилів села стало відомо, що село Куровичі приблизно 300-350 років тому
називалося «Коровичі». Ця назва виникла від перших поселенців-пастухів, які в
багатій на випас худоби долині збудували собі тваринницькі приміщення, так
звані «коров’ярні». При зростанні населення і утворенні населеного пункту село
стало називатися «Коровичі», а з середини ХІХ століття воно стало вже
називатися Куровичі.
Інша легенда розповідає про те, що назва села виникла в часи визвольної війни
українського народу з польською шляхтою під керівництвом Богдана Хмельницького.
В маєтку графа Потоцького зібралися пани на віче. У час цього віча почали лити
дощі, розлилися річка і шляхта немала можливості роз’їхатися. За цей час шляхта
поїла всіх курей у маєтку графа Потоцького, через що дістало назву «Куряче
віче» від чого і пішла назва села Куровичі.
Важким було життя сільських трудівників в роки панування польського панства.
Кращі землі належали графу Потоцькому, церкві, сільським багатіям деяка частина
земель належала сільській громаді і тільки незначна кількість найгірших земель
належала селянам. Тяжке життя змушувало селян покидати рідні оселі і їхати на
заробітки в інші країни.
18
вересня 1939 р. на землі села Куровичі прийшли
воїни радянської армії, а восени 1939 р. селяни Куровичі розділили
панську землю. Надії селян на кращу долю були перервані напади гітлерівської
Німеччини.
22 липня 1944 р. село Куровичі було визволено від німецько-фашистських
загарбників.
Ще на заході гриміли гармати в Куровичах, на базі колишнього шотівського
тартака була утворена меблева артіль «Білодеревник», яка пізніше перетворилася
на меблеву фабрику «Білодеревник». Багато праці в розвиток меблевого
виробництва вклали ветерани війни, які керували підприємством.
З часом все змінюється і змінюємося ми самі, змінюється зовнішній вигляд села –
воно стає гарнішим, багатшим, з багатішими новими будинками, з більш широкими
вулицями, але з тією самою річкою, що називається Тимковецький потік.
Централь вулиця Львівська – довжина 2 км. В центрі села: Пам’ятник Т.Г.
Шевченку, Братська могила воїнів, які загинули в роки Другої світової
війни.
Нове
приміщення Куровицької середньої школи збудоване у грудні 1975 року. До цього
школа розміщувалася в чотирьох різних приміщеннях. Школу збудували за рахунок
районного бюджету за кошти управління нафтопроводу «Дружба» та колгоспу.
 |
| Куровицька школа |
Куровичани з радістю зустріли проголошення України незалежною державою. Після
337 років катувань вільно лунає колись заборонена українська пісня. Без святої
молитви не відбувається жодний захід. У селі працює народний дім
«Просвіта», бібліотека.
При будинку «Просвіта» працює народний хор «Колос», організатор
якого - самодіяльний композитор Левко Іванович Калитин. Ще у 1957
році колективові присвоєно почесне звання "народний".
На кошти громадськості в Куровичах в центрі села збудовано
пам’ятник великому Кобзареві українського народу - Тарасові Григоровичу
Шевченку.
Тепер у свята і в будні кладуть селяни дорогому Кобзареві,
«духовному батькові» українського народу букети живих квітів. Біля пам’ятника
проводяться різноманітні заходи, акції та святкування.
 |
| Церква у с. Куровичі |
Куровичани вірять, що український народ у своїй
вільній державі подолає всі труднощі.
Матеріал
зібрано завідувачкою сільської бібліотеки с. Куровичі.
Немає коментарів:
Дописати коментар