неділю, 25 лютого 2018 р.

Населені пункти краю. Куровичі


Куровичі - славне це село, яке красується на Золочівщині. 
Легенди про походження села жили серед його жителів давно, передавалися із уст в уста. Лише у п’ятдесятих роках ХХ століття їх записали.
Зі слів старожилів села стало відомо, що село Куровичі приблизно 300-350 років тому називалося «Коровичі». Ця назва виникла від перших поселенців-пастухів, які в багатій на випас худоби долині збудували собі тваринницькі приміщення, так звані «коров’ярні». При зростанні населення і утворенні населеного пункту село стало називатися «Коровичі», а з середини ХІХ століття воно стало вже називатися Куровичі.

Інша легенда розповідає про те, що назва села виникла в часи визвольної війни українського народу з польською шляхтою під керівництвом Богдана Хмельницького. В маєтку графа Потоцького зібралися пани на віче. У час цього віча почали лити дощі, розлилися річка і шляхта немала можливості роз’їхатися. За цей час шляхта поїла всіх курей у маєтку графа Потоцького, через що дістало назву «Куряче віче» від чого і пішла назва села Куровичі.

Важким було життя сільських трудівників в роки панування польського панства. Кращі землі належали графу Потоцькому, церкві, сільським багатіям деяка частина земель належала сільській громаді і тільки незначна кількість найгірших земель належала селянам. Тяжке життя змушувало селян покидати рідні оселі і їхати на заробітки в інші країни.

18 вересня 1939 р. на землі села Куровичі прийшли воїни радянської армії, а восени 1939 р. селяни Куровичі розділили панську землю. Надії селян на кращу долю були перервані напади гітлерівської Німеччини.

22 липня 1944 р. село Куровичі було визволено від німецько-фашистських загарбників.

Ще на заході гриміли гармати в Куровичах, на базі колишнього шотівського тартака була утворена меблева артіль «Білодеревник», яка пізніше перетворилася на меблеву фабрику «Білодеревник». Багато праці в розвиток меблевого виробництва вклали ветерани війни, які керували підприємством.


З часом все змінюється і змінюємося ми самі, змінюється зовнішній вигляд села – воно стає гарнішим, багатшим, з багатішими новими будинками, з більш широкими вулицями, але з тією самою річкою, що називається Тимковецький потік.

Централь вулиця Львівська – довжина 2 км. В центрі села: Пам’ятник Т.Г. Шевченку, Братська могила воїнів, які загинули в роки Другої світової війни. 

Нове приміщення Куровицької середньої школи збудоване у грудні 1975 року. До цього школа розміщувалася в чотирьох різних приміщеннях. Школу збудували за рахунок районного бюджету за кошти управління нафтопроводу «Дружба» та колгоспу.
Куровицька школа

Куровичани з радістю зустріли проголошення України незалежною державою. Після 337 років катувань вільно лунає колись заборонена українська пісня. Без святої молитви не відбувається жодний захід. У селі працює народний дім «Просвіта», бібліотека. 
При будинку «Просвіта» працює народний хор «Колос», організатор якого - самодіяльний композитор Левко Іванович Калитин. Ще у 1957 році колективові присвоєно почесне звання "народний".

На кошти громадськості в Куровичах в центрі села збудовано пам’ятник великому Кобзареві українського народу - Тарасові Григоровичу Шевченку.

Тепер у свята і в будні кладуть  селяни дорогому Кобзареві, «духовному батькові» українського народу букети живих квітів. Біля пам’ятника проводяться різноманітні заходи, акції та святкування.
Церква у с. Куровичі

 
Куровичани вірять, що український народ у своїй вільній державі подолає всі труднощі.
                                   












 Матеріал зібрано завідувачкою сільської бібліотеки с. Куровичі.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Ольга Кіс - лауреатка Міжнародної літературної премії ім. Миколи Гоголя (2024)

ВІТАЄМО усією Золочівщиною!!! Серед лауреатів 2024 року Міжнародної літературної премії ім. Миколи Гоголя «Тріумф» є наша землячка, українсь...