вівторок, 21 лютого 2017 р.

Населені пункти краю. Велика Вільшаниця


Велика Вільшаниця

Географічне розташування. Природні умови і ресурси.
Село Велика Вільшаниця розташоване на стику трьох географічних районів: Малого Полісся, Пасмового Побужжя і Подільської височини. Село розкинулося в долині річки Гологірки за 56 км на схід від обласного центру (м. Львів), та в 17 км на південний захід від районного центру (м. Золочів). Через територію села проходить автомагістраль Львів-Тернопіль. На північ, за 20 км. від села, розташована залізнодорожна станція Красне. Село простягається в широтному напрямі з півночі на південь до трьох км.
Займаючи південно-західну частину Буго-Стирської міжрічної хвилястої рівнини та південну частину Гологір, територія села відзначається досить різноманітними природними умовами. Більша частина території має слабохвилястий рівнинний рельєф. Ця рівнина безпосередньо прилягає до Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля, що є значно підвищеним. Мікрорельєф пониженої території, території південно-західної частини виражений слабо - зустрічаються невеликі западини.

Село багате водними ресурсами. В межах рівнинної частини села по території долини протікає річка Гологірка. Річка бере початок на Головному Європейському вододілі. Належить до басейну Балтійського моря. Живлення снігово-дощове і підземне. Рівень води змінюється за сезонами року. В останні роки великих повеней і паводків не спостерігалось. Річка Гологірка є правою притокою річки Полтви, її довжина 24 км.

Село Вільшаниця в кліматичному відношенні характеризується всіма особливостями, властивими для західного лісостепу. Клімат на території села помірно теплий. Середня річна температура +7,5°. Абсолютний річний мінімум температури повітря -31-35°, максимум +35-36°. На території села переважають західні і південно-західні вітри, взимку бувають східні. Село знаходиться в зоні помірного зволоження. Середня кількість опадів 500-600 мм. Село розташоване у вологій, помірно-теплій агрокліматичній зоні з добре вираженими усіма чотирма порами року.
Ґрунтовий покрив території різноманітний. Це пов'язано з кліматичними умовами і рельєфом території. В ґрунтовому покриві переважають сірі, світло-сірі, чорноземні і торфові ґрунти.
Рослинність краю не відзначається великою різноманітністю. Луки поширені переважно у понижених ділянках. Основна рослинність лук: осот, подорожник, тимофіївка, тонконіг. Болота займають порівняно невеликі площі. Частина боліт осушена.
Землі села межують з двома заповідними ділянками степової рослинності. Це Лиса гора і гора Сипуха, які займають площу 84,3 га. Школа і місцева влада проводить природоохоронні заходи з метою збереження рідкісних рослин на цих територіях. 
В межах села зустрічаються такі корисні копалини: пісок, торф.
Вигідне фізико-географічне і транспортне положення села позитивно впливає на його соціально-економічний розвиток.

Населення.
За останніми даними в селі налічується 415 дворів. З них заселені 304, в яких проживає 774 жителі. 
Національний склад однорідний. Переважають українці. Серед інших національностей в селі проживали: поляки, росіяни, латиш. Негативним демографічним процесом є „старіння" населення, тобто у зв'язку з від'ємним природним приростом збільшується частка осіб похилого віку, зменшується частка дітей, молоді. 
Релігійний склад одноманітний - християни.
Спостерігається неповна зайнятість населення. На 1 січня 2007 р. в селі налічувалося 47 безробітних.

Мешканці села з великим ентузіазмом підтримують українські звичаї і традиції. Кожного року в сільському домі „Просвіта" проходить свято вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка.

В 2006 р. село вшановувало найстаршого жителя Василя Кириловича Деркача, якому виповнилося 100 років. 

Давня історія села.
Історія села Велика Вільшаниця - невід'ємна від історії Золочівщини, Галичини, - є частиною складної, часто трагічної долі України.

Перша письмова згадка про Велику Вільшаницю належить до кінця XIV ст. Місцевість, на якій розташоване село, була заболочена. На ній росло багато вільхи - вільховий гай. Від цього пішла і назва села.

Існують дві версії заснування села. За першою у місто Гологори їхали чумаки, везли сіль. Біля вільшинового гаю, у вільховій долині, вони зупинились на відпочинок. Місцевість їм сподобалась і вони заснували перше поселення. За цією версією наше село зародилось з північної сторони.

Другий переказ говорить про те, що їхав мадяр, зупинився на Гряді (поле яке оточує село). Тут побудував тимчасове житло і назвав його „Вільшаниця-Буда". З часом зупинялись інші люди, поступово виникло поселення. Під час монголо-татарської навали село було спалене. Жителі, які залишились, втекли у вільшиновий гай. За цією версією село зародилось із східної сторони.
Найдавнішою промисловою спорудою є млин. Згадка про нього зустрічається ще в XV ст. Млин був водяним.

У селі функціонувала церква, збудована з дерева, яка під час пожежі згоріла. Землі с. Велика Вільшаниця були володінням графів Ожировських. На пожертву графині Ожировської (останньої правительки роду) було збудовано в 1882 р. нову кам'яну церкву. Настоятелем довго працював отець В.Чорний, який проводив велику просвітницьку роботу. 
Особливої уваги заслуговує історія школи. Літочислення школи у  селі починається з далекого 1886 р. Воно тісно пов'язанеє релігійним життям громади. Графиня Ожировська, яка побудувала церкву, допомогла громаді із переобладнанням господарських приміщень, які належали поміщику Озгі, у шкільні класи. Першим директором був Йосип Тарнавський. Дуже мало матеріалів збереглося про ті часи. З історії Золочівщини відомо, що то була єдина семикласна школа у Красненському повіті. Сюди приходили діти, молодь з усієї округи від Словіти аж до Вільшанки. Вчилися діти і по сільських хатах: Фігурняка Кароля, Ховзуна Якима, Гураля Василя. В селі було створено шкільний комітет, який прикладав багато зусиль у розбудову школи.
У 1922 р. група українців Америки, через жителя села Василя Волошина передала подарунок для школи, вилитий з бронзи дзвін. Впродовж багатьох десятиліть він кликав дітей на уроки.( у 2006 р. він був знайдений і відновлений). 
Наступною сторінкою історії школи було велике будівництво. Організатором будівництва стає тодішній директор Григорій Герман. На пожертву громади, виходців із села, емігрантів в селі звелося двоповерхове приміщення школи, якому уже 70 років.

Героїчну сторінку в історію села і школи вписала Друга світова війна. В цей період приміщення школи було переобладнане в лікарню. Сюди привозили і лікували поранених з довколишніх округ. Пам'яткою про війну є братська могила в якій захоронено більше 300 чол. Поряд із захороненими, на меморіальній дошці записано прізвища односельчан, які загинули на фронтах війни. Кожного року з ініціативи сільської влади і школи на могилі вшановують пам'ять загиблим і шану ветеранам війни. 

Великий внесок у розбудову школи внесли директори, які в різні роки очолювали навчальний заклад: Олексів Я. М., Бойчук П. І., Шмигельський Я. В., Ониськів М. М., Петрунів Я. М., Шепеляв М. В., Нагірняк Я. М. та разом з вчителями підтримували духовний розквіт молоді села.
В 2006 р. школа відсвяткувала 120-річчя. 

Сучасність села.
Велика Вільшаниця - центр сільської ради, до якої входять села: Трудовач, Стінка, Гологірки. Села, які входять до сільської ради, є невеликі. В роки застою вони були неперспективними. Зараз їм приділяється більша увага. Село Трудовач і Гологірки газифіковано. В селі Трудовач працює початкова школа. Прокладено асфальтовану дорогу до села Стінка.

Автобусна зупинка у с. Велика Вільшаниця
Околиці села В. Вільшаниця в основному зайняті сільськогосподарськими угіддями. Більшість населення села зайнято сільськогосподарською працею. 
Здавна село було поділено на кілька частин, назви яких збереглися до нинішнього дня: Воля, Середина, Кут, Рониво, Доли, Заріччя, Патлаївка, Ходак, Затилля, Гарбалівка, Хмелівка. Походження певних назв досліджено: Гарбалівка, Хмелівка - від прізвищ родин, Заріччя - за рікою, Затилля - в кінці села, Доли - в низинній місцевості, Ходак -територія має вигляд чобота-ходака, Воля - початок села, Кут -кінець села. Інші назви досліджуються.

Із західного боку села знаходиться цвинтар, який називається Холеричним. Він має трагічну історію. Цвинтар започаткований на перетині доріг у час страшної епідемії холери.

У 1848 р. на честь скасування кріпосного права було встановлено хрест Свободи. На місці колишньої корчми на кошти жителів села було поставлено Хрест Тверезості. Після проголошення Незалежності жителями села було відновлено ці хрести і ще багато інших походження яких невідоме.

Видатні люди - виходці села Велика Вільшаниця. Село славиться хорошими, працелюбними людьми. Серед вихідців села: лікарі і вчителі, будівельники і юристи, викладачі вузів, професори, поети і самодіяльні композитори.

Воловець Левко Іванович – поет, критик літературознавець. Народився 18.09.1936 р. в с. Велика Вільшаниця. Після закінчення середньої школи вступив на фіологічний факультет Львівського університету. Друкується 1963 р. Опублікував 170 статей. Автор шкільних підручників з української літератури та посібник для вчителів – фіологів. Вийшли збірки поезій «Подих доби», «Мить престороги», «Живої пам'яті рядки» та інші.

Генерал УСС В. Курманович та поетеса М. Вільшанецька - уродженці  села Велика Вільшаниця.

Учасники УПА:

Воловець Іван – загинув в УПА, Воловець Марія – зв’язкова УПА, Смолин Марія – зв’язкова УПА, Мисак Олена – зв’язкова УПА

Ветерани Другої світової війни: Собко В. М., Фурда П. Ф., Гринчишин Г. І., Кашалаба В. Я., Одеський Д. М., Гук І. І., Зубар П. В., Дембіцький М. І., Цімко В. І., Смачило М. І., Борух І. В., Борух В. В., Стахів І. Ф., Вололвець П. В., Хміль І. Г., Ганяк Д. С. 

 При підготовці матеріалів використано:                

  • Золочівщина: минуле і сучасне: розвідки, спомини, публікації, пам'ятки,  постаті / упоряд. та ред. М. Дубас. - 2-е вид. - Львів: Мс, 2006. - 760 с.
  • Спогади старожилів, мешканців с. В. Вільшаниця.

Немає коментарів:

Дописати коментар