Книжкова полиця для краєзнавців # Із увільненої Золочівщини / Ілько Цьокан

Цьокан І. Із увільненої Золочівщини [Текст] / Ілько Цьокан // Московська окупація Галичини 1914-1917 рр. за свідченнями сучасників / упоряд. Володимир Семенів. - 2-ге вид. - Львів : Вид-во "Апріорі", 2020. - С. 437-439.

1.

Золочівщина мала те нещастя, що побідний похід союзних військ здержався якраз на границі сього повіта так, що через повних вісім тижнів зазнавала та околиця всіх воєнних жорстокостей зі сторони уступаючих москалів.

Подані спогади Ілька Цьокана у даній книзі

Перед роком воєнна буря лише перелетіла через повіт та не дуже його знищила. Поля люди позасівали, урожай був гарний, та саме перед жнивами прийшла знов заверуха і майже все зруйнувала. Найбільше потерпіла околиці вздовж боєвої лінії від Буська, через Красне, Скваряву, Скнилів аж до Гологір.

Саме місто Золочів не знищене. Згоріли лише чотири касарні перед від’їздом москалів і дім залізничних урядників. Зате зовсім сплюндровані приватні доми, яких властителі поутікали. Всі шпіхліри, пивниці, скрині порозбивані, майно грабоване. З українських домів обрабували москалі дім радника Йойка, о. проф. Громницького, Надраги, С кобел ьського, по части адвок. д-ра Ваня і инших.

В укр. бурси забрали все урядження, порозбивали печі і вікна, спалили огорожу і овочеві дерева в саду. Зі склепу торгов, спілки «Хлібороб» забрали перед жнивами всі машини і господарські знаряди.

Міського заведення електричного не знищили, водопроводів також ні, бо не мали на се часу. Крім Золочева, спалені є в части Гологори, Білий Камінь, Белзець (сім гос­подарств), Утішків, Красне, Ожидів і майже в цілости Скварява. Про инші села не маємо вістей. Двори і фільварки попалені майже по всіх селах і містечках. Позривані також всі мости і тори.

Залізнична лінія від Красного в сторону Підволочиськ і Бродів зірвана, а рейки забрані. До Бродів зробили були москалі другий тор побіч давнього.

Між Красним і Ожидовом побудували були нову станцію, яку назвала «Яблоново», по-польськи Jablonоw.

В дикий і варварський спосіб нищили москалі деревину і садовину. Гостинець з Красного до Буська був обсаджений по обох боках гарними яблунями. Москалі позрубу­вали всі яблуні від Красного аж до Сторонибаб. Телеграфічні стовпи всюди позрізувані в висоті пів метра від землі, так що даються скоро направити зв’язаним дротом. Взагалі на кожнім кроці зазначилися москалі своєю культурою, плюндруючи все без потреби. Видко були свідомі того, що тої околиці їм вже більше не прийдеться оглядати.

Замітне є се, шо якраз коло св. Спаса, т. є. 28 серпня минулого року, москалі зайняли сей повіт і в тім самім часі сього року утекли з нього. Панували там наїздники цілий рік.

Здавало би ся, що в такім «неофітськім» повіті як Золочів, де ще в 1907 році міг вийти послом до парляменту «пшиємний» Глєбовіцкій, могла русифікація віднести особливші успіхи. Показалося що инше. Золочівщина не тільки, шо перед війною вислала найбільше із усіх повітів добровольців до Укр. Січ. Стрільців, видала сімох стрілецьких офіцерів, між ними славного коменданта другого куреня У. С. С. Василя Дідушка, але також під час московської інвазії відпирала з подиву і ідним завзяттям всі русифікаторські затії наїздників з їх вшех польським и помічниками.

А москалі уживали тут всіх способів, щоби знищити українство в повіті. Почали арештуванням українських священиків. Крім о. д-ра Юрика із Золочева, забрали вони пізніше слідуючих священиків: о. Постригана, сотрудника в Золочеві, о. Рицаря з Богутина, о. Плашовецького з Лядського, о. Склепковича з Поморян, о. василіянина Готру, о. Бачинського зі Снович, о. Рудакевича зі Славного, о. Дякова з Махнівців і ще кількох, а крім того надрадника суду Аганаз і я Сковельського з Золочева і много визначних селян.

2.

Рівночасно почали перетягати людей си­лою і обіцянками на православ'я. В Лядськім і Трудовачи тероризував людей тамошній яни­чар, православний батюшка Цимбала. Одначе не вдалося йому ані змінити католицької церкви на православну, ані побудувати нової завдяки герой­ській поставі війта з Трудовача Павла Кіта, якого москалі вивезли до Росії.

В Золочеві кілька разів видавав «уездный на­чальник» розпорядження, що церков св. Миколая перемінюйся на православну, та опер­ся тому катехит о. Хмільовський, який разом з міщанами заявив москалям, що радше згине, ніж видасть церков схизматикам. Взагалі загал священиків гримався перед мос­калями дуже добре. Очевидно, русофільські попи пішли зараз москалям на руку і по­чали свою погану роботу. З приходом наших військ вони повтікали з москалями. Між иншими пішли на зломання голови о. Потопник з Княжого і о. Терлецький з Гумниськ. З кількох русофільських сіл поутікали цілі родини до Росії. З Балучина утекло 56 родин, з Куткора 22, багато зі Снович і Ракова, з инших сіл лише поодинокі родини.

В повіті визначилася звісна попадя Монцібовичева з Куткора, яку москалі увіль­нили з в'язниці у Львові. Вона була пострахом для цілої околиці. Возилася з москов­ськими офіцерами і грозила смертю всім українцям. Селяни звали її «губернаторкою» і хотіли з нею покінчити, але вона все їздила в товаристві солдатів. Утікаючи перед приходом наших військ, мала сильно плакати і рвати на собі волосся з розпуки, що вже тої околиці більше не побачить. Так само селяни, які за її намовою утекли зі своїх сіл, вішалися і товклися з розпуки, як довідалися на границі, що в Росії їх ненавидять і ними погорджують. От нещасні жертви злочинних одиниць.

Минула буря, засяяло сонце над Золочівщиною. Прихід наших військ вітало всю­ди населення зі зворушоючою радістю. Діти цілували жовнірів по руках, жінки плака­ли з радости, старці підносили їм хліб та сіль.

До Золочева приїхав разом з побідоносною армією генерал Бсм-Ермолі. В місті, при­крашенім хоругвами, вітали його в імен и міської ради бурмистр і суд. ради. Малі, в імені українців о. Хмільовський. Крім того виступила січова чета хлопців і дівчат в народніх строях, на яких звернули особлившу увагу генерал та офіцери. На всі промови відповів генерал коротко: «Дякую за привітання, але не буду багато говорити, бо я маю воювати».

Українська інтелігенція в Золочеві зі стареньким о. радником Балтаровичем зачинає по цілорічній неволі приходити до себе. Утворили комітет для репрезентації тамошних українців й починають наново роботу, яку придавив лютий ворог. В місцевім комітеті самаританської помочіпрацюють від українців ради. Балтарович і пані Букова. В "Січи" збираються добровольці, які вступають в ряди Українських Січових стрільців. Одним словом в увільненій Золочівщині пробудилося вільне українське життя.