вівторок, 2 березня 2021 р.

Життєва історія Романа Солило

Роман Солило – артист, письменник, гуморист. Народився 1 березня 1961 року у селі Ушня Золочівського району Львівської області.
Там закінчив восьмирічну школу. Перед службою в армії закінчив училище й отримав диплом автослюсаря. Служив у військово-повітряних військах в Прибалтиці, потім – у Німеччині. Після армії вступив на факультет російської філології Львівського державного університету ім. І. Франка, який закінчив у 1986 році. Рік працював викладачем у школі. Почав писати ще в університеті. З 1987 року – на сцені. Автор своїх монологів. Найвідоміший персонаж – Ганя Полупанцьова. Виступає з відомими артистами і співаками Росії та України.
го Ганя Полупанцьова – це образ з народу, колоритний і неповторний.

Філолог за освітою, Роман Солило знайшов своє покликання на сцені, але його літературний талант від цього лише набув нових відтінків. Усі свої гуморески Роман писав сам. Тонкий гумор, доброта й відвертість звучали у кожному його рядку. Віддаючи данину пам’яті артиста і прекрасній людині, кореспондент «Леополіса» попросила поділитися спогадами про свого колегу людей, які знали й любили Романа Солила, неодноразово виходили з ним на сцену і ділили шквал оплесків. Про свого колегу й друга говорять Богдан Рибка (пан Дзюньо), Мирослава Сидор (пані Мірця) і Стефко Оробець.

Богдан Рибка: 
«Роман Солило був порядною і скромною людиною. Скромність була його основною рисою. Говорив тихо, більше слухав, але коли говорив, то влучно й дотепно. Він ніколи не розлучався із записником і відразу, як тільки почує цікаву думку, записував її. Використовував ці записи у своїх творах. Роман мав певний світогляд і внутрішній світ, куди не кожного впускав. Не уявляю, щоб він із кимось сварився чи з’ясовував стосунки. Я відпрацював із ним багато програм. Працювати з Романом було цікаво. Мав феноменальну пам’ять, у нього завжди були заготовки і готові відповіді. Він був трудоголіком, як бджілка, за один день міг провести три концерти. Його Ганя Полупанцьова – колоритний і неповторний образ з народу, вона стала народною героїнею».

Стефко Оробець:
«Роман ніколи не претендував на елітність, завжди був сам собою, був безпретензійним. Усе робив так, як відчував, як підказувало його серце. Його поховали у його рідному селі Ушні Золочівського району. Це говорить про те, що пішов туди, звідки прийшов. Похорон був скромним. Він не купив собі місця у першому ряду Личаківського цвинтаря. В історію він повинен увійти як письменник, який озвучував свої твори, бо ніхто інший цього не зробив би. Солило – взірець трагедії кожного письменника, поета, який був змушений сам себе просувати».

Мирослава Сидор: 
«Важко і незвично говорити про Романа Солила у минулому часі. Була у нас і спільна праця – телепроект «Кнайпа «Шпіц»». Роман вражав своєю непомітністю за кадром і яскравим спалахом таланту – в кадрі! У житті – небалакучий, толерантний, входячи в образ Гані Полупанцьової, чинив фурор. Спочатку ніби нічого особливого – спокійний голос, проста галицька говірка… А далі – слово за словом, і вже впізнаєш отих наших простих жінок, які здатні на своїх плечах винести все. Політичне об’єднання «Жінки без майбутнього» – так представлялася героїня Романа, зодягнута в одяг від спонсора «Сихівський секонд-хенд». Гірка іронія, яку тонко підмітив Роман, вирісши у звичайній селянській родині. І найдивовижніше – що все це він по-акторськи майстерно піднімав на бурхливу хвилю гумору. Публіка його обожнювала. Передача «Кнайпа «Шпіц»» йшла у прямому ефірі. Три години актори були кинуті у відкритий океан! І тут одними заготовками не обійтися. Роман блискуче імпровізував, завжди дотепно і культурно. Адже гумор – це жанр літератури на грані фолу, і основне в ньому – цю грань не перетинати, не опускатися до вульгарності, примітивізму. Цього неможливо навчити. Роман це відчував дуже тонко. Залишилися записи із його виступами. Я переглядала їх одразу, тільки-но почула від Богдана Рибки цю страшну звістку… Ромко Солило ! Так ми всі кликали його. По-простому, з любов’ю та повагою…. Той, хто міг вичавити з найпохмурішого чоловіка іскристу сльозу сміху – сьогодні примусив усіх, хто його знав, заплакати по-справжньому...».


Коли Ганя Полупанцьова народ смішила... 
(інтер'ю з Романом Солило вела Людмила ПУЛЯЄВА)  

У Гані Полупанцьової – колоритного персонажа артиста, гумориста і письменника Романа Солила – чимало шанувальників.

Про те, чим живе зараз артист і його персонажі, про що думає і мріє, наша розмова з Романом Солилом.

- Що цікавого відбувається зараз у житті Гані Полупанцьової? – запитую пана Романа.

- Концерти від Гані Полупанцьової проходять постійно. Кожен день підкидає нові теми, які не потребують якоїсь спеціальної обробки. Самі бачите, що відбувається у державі. У Тернополі на радіо “Українська хвиля” існує проект “Анекдоти від Гані Полупанцьової”, “Коломийки від Гані Полупанцьової” і “Монологи від Гані Полупанцьової”. Уже четвертий рік Ганя в ефірі. Більшість людей думають, що Полупанцьова – це справді вісімдесятирічна бабця. Найбільша проблема зараз для Гані – загроза плагіату. Треба захищати авторські права. Є матеріал, який лежить на “Радіо “Люкс”, “Львівській хвилі”. Назбиралося стільки, що кожного місяця можна було б випускати новий диск протягом п’яти років.

- Нагадайте, коли і як народилася Ганя Полупанцьова?

- Корені образу - у театрі “Крива люфа”. Я вигадав цей персонаж, а потім з’ясувалося, що Полупанцьових – мало не півсела у Старосамбірському районі. Це був експеримент – простий образ, який народився задовго до Сердючки, яка виступала з “Кривою люфою” у Тернополі – Данилко тоді тільки починав. Образу Полупанцьової вже майже двадцять років. В уста простої жінки вкладено щоденні спостереження, їх легко передавати. Костюм Гані не змінювався впродовж цих років. Ще одна особливість – немає жодної реклами чи розкрутки. У мене настільки багато замовлень на Ганю, що реклами не потрібно. На початку року я уже приймаю замовлення на листопад-грудень.

- Чи траплялося, що Ганя виходила з-під вашого контролю?

- Якось мені сказали, що найкраще у Гані – то “атвєтка” – на кожну фразу вона моментально знаходить відповідь. Концертів на рік буває до 430. Я настільки вжився у цей образ, що навіть моя мова вже така, як у Гані.

- Серед ваших друзів більше людей мистецтва чи тих, хто не пов’язаний з ним?

- Якщо це не люди мистецтва, то принаймні мають якусь творчу іскру. Серед них є журналісти, військовослужбовці, водії... Декого з них я заохочував вийти на сцену, допомагав перебороти страх перед публікою. Кожна людина може виступати на сцені, треба лише їй у цьому допомогти.

- У вас доволі насичене життя...

- Особливо жорсткий графік був після закінчення університету. Була можливість залишитися на кафедрі, але я надав перевагу викладанню у школі в Золочівському районі. До 12 години в школі, потім їду до Львова, даю кілька концертів, вночі повертаюся назад, пройшовши дванадцять кілометрів пішки, сплю дві години, і знову – школа, концерти... Сам дивувався зі своїх фізичних можливостей. Зате тепер виконаю будь-яку роботу в екстремальних умовах...

- Але життя – не лише творчість..

- Звісно. Інколи треба робити перерву, влаштовувати собі якісь екстремальні ситуації, викликати стреси, щоб життя не ставало нудним і одноманітним. Я купався взимку в ополонці, щоб дати організмові зарядку. Люблю тривалі переїзди на велосипеді, наприклад: Львів – Золочів – Почаїв - Тернопіль. Інколи їду й на довші відстані. Велосипед не проміняю на жодний вид транспорту. Потрібно постійно збагачувати враження, поновлювати світовідчуття.

- Як рідні сприймають вашу творчість?

- Добре, що терплять. Інколи приїжджаю додому о третій-четвертій ранку. Моя робота така, що бачу за день тисячі людей з різною енергетикою. У родині це розуміють. Син Нестор починає пробувати озвучувати, записувати фонограми, допомагає мені в концертах. Дружина Ірина дбає про те, щоб концертний одяг був випраний, випрасуваний і спакований у валізу. Молодшій донечці Галі 11 років. Вона ходить у балетну школу, її також тягне на сцену. Син закінчує 11 клас, пробує себе у танцях, йому це непогано вдається. Усі в родині дбають про те, щоб був спокій, взаєморозуміння і взаємопідтримка.

- Чи є у Гані Полупанцьової коронний вислів?

- “Щоб ви жили, я не вмерла, щоб ви мали, і я собі вдерла”. Цій фразі вже близько двадцяти років, вона – як пароль, як візитівка.

У дописі використані матеріали: https://ademulov.io.ua/s106436/solilo_roman




Немає коментарів:

Дописати коментар

Актова зала Золочева, яка пам'ятає голос Соломії Крушельницької (до 150-річчя з дня народження)

«У перші десятиліття ХХ століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі – Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін. І...