Видатні постаті Золочівщини. Трильовський Кирило

Трильовський Кирило - відомий галичанин, адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії та Селянсько-радикальної партії Східної Галичини, депутат віденського парламенту, посол Галицького сейму, публіцист, журналіст, видавець, засновник товариства «Січ» і січового руху в Галичині. Народився в с. Богутин, повіт ЗолочівПоходив із священичої родини: батько Йосиф Трильовський був греко-католицьким священиком, а мати Гонората Левицька була дочкою греко-католицького декана в Золочеві.

Проживаючи у діда по материній лінії о. Г. Левицького, майбутній політик 1872 закінчив перший клас Золочівської польської школи. Проте у зв'язку зі смертю діда Кирило з осені 1873 до весни 1875 навчався у школі в Бродах. Згодом, протягом 1875-1876 рр. продовжив навчання у Золочівській гімназії. Тут, у Золочеві, у червні 1876 р. молодий Кирило став одним із організаторів таємного шкільного гуртка, метою якого була пропаганда творів українських письменників. Через хворобу протягом 1876-1879 рр. К. Трильовський займався самоосвітою, перебуваючи в с. Ожидові Золочівського повіту.

Восени 1879 громадський діяч знову продовжив навчання у Золочівській гімназії, відновивши діяльність у нелегальному просвітницькому гуртку. Проте у лютому 1881 батько К. Трильовського отримав нові парафії в с. Будилів та с. Микулинці Снятинського повіту, а тому майбутній політик з осені 1882 став учнем Коломийської гімназії.

У вересні 1884 р. громадський діяч вступив до військової школи у Львові. 19 жовтня 1884 р. він став членом «Академічного братства», а на початку 1885 р. перевівся до Віденської військової школи.

Восени 1886 р. політик вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1894 р., ставши доктором права. Будучи студентом, з осені 1888 р. очолював товариство «Академічне братство».

5 травня 1900 р. у с. Завалля, що на Снятинщині, політик заснував перше руханково-пожарне (спортивно-протипожежне) товариство під назвою «Січ». Спортивно-пожежна діяльність цієї організації була формальним приводом її створення, справжньою ж метою її існування було пробудження національної свідомості українців шляхом відродження історичних традицій, виховання патріотичної молоді, освіти селянства. 1914-го р. налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тис. осіб.

У період ЗУНР К. Трильовський також спробував відродити січовий рух. На 23 березня 1919 р. політик скликав до Коломиї Крайовий січовий з'їзд. Згідно з рішенням з'їзду було обране нове керівництво Українським Січовим Союзом, Кирило Трильовський став отаманом.

На початку 1890-х «Народна спілка», у Коломиї К. Трильовський був одним із засновників просвітницького товариства метою якого було піднесення добробуту і просвіти народу. На початку ХХ ст. на Покутті було близько п'ятдесяти «Народних спілок». У 1878 р. були опубліковані його перші поезії в «Газеті школьній» та «Букварі» О. Партицького. Найбільшим здобутком у публіцистичній діяльності К. Трильовського наприкінці 1920-х рр. було видання історичних нарисів. У 1927 р. він видав у Коломиї брошуру «Російська цариця Катерина ІІ», у якій описав її колоніальну політику, зокрема зруйнування Січі. У 1928 р. за його редакцією у Коломиї вийшла монографія «Боротьба італійців за свободу та соборність». У 1934 р. політик видав брошуру, написану спільно з С. Яричевським, «Про велику Французьку революцію».

Трильовський Кирило

У цілому К. Трильовський написав понад 2000 статей, присвячених актуальним суспільно-політичним, соціальним, культурно-освітнім проблемам, підписуючись власним прізвищем, а також псевдонімами. Політик видав понад 80 популярних брошур, зокрема календарі «Запорожець» і «Отаман», літературу для січових товариств - підручник для січових вправ, січові співанки, колядки, парламентські промови, історичні нариси, монографії. Кирило Трильовський був також відомим у краї поетом. Частина з його пісень стали народними ще за життя автора. Зокрема він написав пісні «Гей, там на горі «Січ» іде», «Гей, Чорногора зраділа», «Про Січ славну, Запороже», «Хлопська пісня».

Таким чином, К. Трильовський був самобутньою постаттю у Галичині кінця ХІХ-початку ХХ ст. Але найбільшу славу йому принесло заснування та керівництво січовим рухом.