Населені пункти краю. Бужок

Бужок

Найдавніша письмова згадка.

У давніх писемних джерелах згадується як Буг («Buh», «Bug»), Бежек («Bezek»). Чи не найдавніша згадка про село, виявлена краєзнавцем Андрієм Квасецьким, стосується 3 червня 1467 року. В 15 томі Актів гродських і земських - судових записках Львівських судів -згадується прокуратор (управитель маєтністю) села Буг Іван Островський - «Ostrowszki de Bug»). На той час село належало до маєтків Олеського старости Яна Сененського.

Колишні власники села.

1511 року село Буг перейшло до володінь Мартина Каменецького, який отримав його як посаг після одруження з дочкою Петра Сененського Ядвігою. Мартин Каменецький як каштелян львівський, а згодом — воєвода подільський — особливо відзначився у боротьбі з татарами.

У люстрації від 1515 року зазначається, що у Бужку оброблявся 1 лан ріллі (близько 20 га), але у 1578 році у цій маєтності Каменецьких згадується вже 3 лани (близько 80 га). Така значна різниця могла бути наслідком сильного спустошення, якого зазнало село від татарських набігів на межі XV—XVI століть.

У 1649 році Бужок, як і сусідні села Белзець та Жуличі, належали родині Белзецьких (Белжецьких), але згодом вони були приєднані до Білокамінського маєткового ключа князів Вишневецьких. Зародком цього маєткового комплексу стали Білий Камінь, Черемошня і Ушня.

Школа у селі Бужок була заснована 1872 року. Згідно з даними Золочівської окружної шкільної ради у 1885 році її відвідувало 98 дітей із 107, що підлягали обов’язковому навчанню. Учні проходили практику на шкільному городі і полі, доглядали садівничу шкілку.

Наприкінці ХІХ століття жителі села займалися, окрім рільництва і тваринництва, також ткацтвом, виготовляючи грубе полотно. Важливим виробничим об’єктом був водяний млин з трьома каменями.

У селі була стара дерев'яна церква, яку замінила пізніше нова. Було в селі кілька родин латинників, але вони не почували себе поляками, хоча й ходили час від часу до костелу у Білому Камені. Парафіяльний будинок був облаштований у приміщенні старої австрійської казарми.

При копанні картоплі жителями Бужка знайдено півтораметрову кам'яну бабу, яку передали до Львівського музею історії релігії.

У 1885 році в селі мешкало 645 осіб, з яких: 554 - греко-католики, 65 римо-католиків та 26 євреїв.

В 1885 році латинські сестри милосердя з Білого Каменя мали на Бужку 112 моргів землі, а село – 1446 моргів. Село мало тоді 645 мешканців, а саме: 554 греко – католики, 65 римо – католиків і 26 жидів. 

Церква у с. Бужок

У селі була стара трибанна дерев’яна церква. За переказом з ХVІІ ст. Бужок був зананий на цілу оклицю з того, що в одній селянській хаті відновився образ божої Матері. 

Вже до Першої світової війни громада села власними селами змінила дерев’яну церкву на нову, муровану. Прикрасили її гарним різьбленим іконостасом та чудовим розписом. Збудували дзвіницю, громадську комору, церковну крамницю та приміщення, у якому виробляли свічки з бджолиного воску для церкви. Було збудовану млин, який був власністю Служебниць святого Вікентія з Білого Каменя. 

Діти селян виявляли бажання до навчання, чарували співом і самі співали у самодіяльних гуртках. 

До першої світової війни в селі була школа з українською мовою навчання. І вчителював у ній п. Увічинський. Він був учителем "від Бога" та ідейною людиною. 

Перша світова війна принесла лихо, смерть бужанцям, адже згоріло половина села, багато людей загинуло від куль та багнетів. 

Коли прогриміли останні постріли війни, люди Бужка взялися до енергійної праці над відбудовою знищеного села. Засновано кооператив, відкрито читальню «Просвіта», товариство «Сільський господар» жіночий гурток, створено сільський хор, яким керував М. Сапелюк, а згодом його двоюрідний брат І. Сапелюк.  

Після війни, відновлено і шкільне навчання, яким керував учитель п. Мартинович. 

Як і інші села Галичини за польської окупації Бужок не був багатим. Єдиний, хто міг здобувати освіту приватно, був учень Осип Ільків. Він вчився у приватній гімназії «Рідна школа» в Золочеві. А протягом вакацій (канікул) займався з своїми однолітками, навчаючи їх пісень та відбуваючи з ними гутірки на різні теми. 

Під час Другої світової війни життя громади села змінилося. Закрито «Просвіту», на церкву накладено великі податки, школу перейменовано на неповну середню, російську мову введено як обов’язкову для шкільної дітвори. 

Почався масовий терор, арешти мешканців села, найвідоміших розстріляно, інших запроторено до сибірських канцтоварів. Молодь не корилася, ішла в ряди УПА та УСС. 

З бігом часу і внаслідок терору, люди почали відсторонюватися, закриватися в собі, почали боятися своїх слів і дій. І це все тривало протягом десятків років. 

Сьогодні село нараховує 494 мешканці. Є початкова школа, церква, Народний дім «Просвіта». Працює бібліотека.

При підготовці матеріалів використано: 

• Золочівщина: минуле і сучасне: розвідки, спомини, публікації, пам'ятки, 

постаті / упоряд. та ред. М. Дубас. - 2-е вид. - Львів: Мс, 2006. - 760 с.

• https://uk.wikipedia.org/wiki/Бужок_(село)