Єдина потіха моїй душі та серцю, найчарівніша та найкоханіша...

“Єдина потіха моїй душі та серцю, найчарівніша та найкоханіша...” – писав Ян Собеський своїй дружині.

Кохання – це коли ти думаєш, хвилюєшся, піклуєшся про когось більше, ніж за себе. Про кохання Яна III Собеського до своєї дружини Марисеньки (а точніше, Марії Казимири Луїзи де Гранж д‘Аркуїн) говорили, а частіше пліткували, по всій Європі. Їхній союз став не лише історією кохання, а й політичним альянсом між Францією та Річчю Посполитою, а сам король Ян III пізніше уславився як рятівник Європи від турецької загрози у битві під Віднем.

Француженка Марія Казимира ще дитиною приїхала до Варшави, супроводжуючи Марію Людовіку (майбутню дружину короля Владислава IV, а потім його брата Яна II Казимира). Саме у Варшавському королівському палаці 370 років тому пара й познайомилась. На час першої зустрічі з Собеським їй було лише 14, а Янові – 26. Як пізніше писав Ян, пристрасть огорнула його й він закохався відразу.

Можливо, кохання стало взаємним не з першого погляду, але з першої розмови, яка зародилась у листах. За 40 років їхнього спілкування збереглося близько 4 тисяч листів, у деяких згадується й Золочів і низка інших маєтків. Тоді їм не судилось бути разом, бо королева бажала видати свою підопічну заміж за Яна Собепана Замойського, який був ближчим до королівського двору. Можливо, Марисенька й сама згодилася, бо той тоді був набагато багатшим й шанованим, ніж Собеський. Тим паче, що й часи тоді були непевні, почався “потоп”, коли територія держави фактично потонула у ворожих військах. До того ж, і сама матір Собеського була проти відносин сина з француженкою.

Кохання Яна і Марії Казимири не зруйнував навіть шлюб, який пов’язав її із Замойським. Закохані таємно листувались між собою та кілька разів зустрічались. Життя із Замойським не було щасливим, у шлюбі народилось й рано померли 4 доньок. Сам Замойський помер у квітні 1665 року, а вже через 5 тижнів Собеський одружився з коханою. Офіційна церемонія відбулася в липні того ж року. Вінчання здійснив намісник від Папи Римского Антоніо Піньятеллі, який пізніше й сам став Папою під ім’ям Інокентій XII (саме тому по смерті чоловіка Марисенька спершу виїде до Рима).

Від шлюбу з Собеським у Марисеньки було 13 дітей, з яких лише четверо дожили до дорослого віку (висока смертність серед дітей тоді була радше правилом, ніж винятком. Але тут ще й додались хвороби, перейняті від першого чоловіка). Чоловік часто відправлявся в походи, тому листування між ними продовжувались. З листів, окрім побуту, бачимо й обожнювання Яном своєї дружини. Вона ж висловлювалась більш прохолодно, але піклувалась про нього, а коли дізнавалась про його поганий стан, то покинувши всі справи, була поруч, здолавши сотні кілометрів.

Кохання насправді надає крила. Кудись ділась нерішучість Яна й він, з підтримкою дружини, стрімко підіймався службовими щаблями. У 1666 році чоловік відкинув попередні вагання й погодився очолити військо. Уже за кілька років він здобув славу вмілого полководця й стратега, став претендентом на корону, яку отримав у 1674 р.

Шлюб із Собеським відбувся так швидко, що це викликало чимало обурення через нетривалий траур нареченої за першим чоловіком. І пізніше придворні не надто радо сприймали королеву. Через це вона подовгу перебувала за межами Варшави: у Франції, чи в численних палацах по всій країні.

Хоча у Золочеві подружжя бувало не часто, саме тут залишився один із найромантичніших спогадів про їхню любов – Китайський палац, який, як вважають, був побудований Яном для своєї коханої. Його зведення, безумовно, було пов’язане з розповсюдженою у європейській культурі того часу своєрідної “моди” на мистецькі твори Сходу. З часу постійного проживання Марії Казимири у Золочівському замку він змінювався на очах. Поєднував не лише оборонні функції, але й красу тієї епохи бароко.

Після смерті Яна ІІІ Собєського Марія Казимира спробувала висунути на трон кандидатури своїх синів, але не отримавши підтримки, покинули країну. Спочатку обрала місцем проживання Рим, а пізніше, переїхала до Франції, до замку Блуа. Сьогодні її останки лежать поруч з прахом Яна у Вавельському соборі у Кракові.

Їхня любов жила у словах, що пролітали сотні кілометрів. У кожному листі – тепло, пристрасть і ніжність.

Тільки не засмучуйся, моє серце, бо навіть найменші твої страждання для мене важчі, ніж сотня тисяч війська, і швидше зламають мене. Ба більше, моя панно, надішли мені на допомогу мою маленьку коштовність – локон твого найпрекраснішого волосся, яке ти забрала у мене в Золочеві, щоб заплести тугіше, а потім так і не повернула мені, моя єдина панно. - Ян III Собеський, 1675р., з листа “Марисеньці”.

Подвійний портрет, подружжя Собеських. Автор – Себастьяно Бонічеллі, Венеція 1677р.

Автор - аспірант історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка Ярослав БАШТЕВИЧ