четвер, 28 лютого 2019 р.

Глинянське килимарство

Глинянськя килимарство 

Глиняни славні не лише храмами і чудотворною іконою, але й місцевими ремеслами. А найбільше — килимарством. З кінця XIX ст. саме тут був центр ткацького промислу в Західній Україні, а їхні килими славились далеко за межами Австро-Угорщини. Нині про це нагадують кілька верстатів, збережених у глинянській школі і старі будівлі колишньої ткацької фабрики. І ремесло тут й надалі не забули.

Глинянське килимарство

В 1912 р. в Глинянах було налагоджено масове виробництво килимів. Килимова фабрика була заснована на базі "Товариства ткацького". Кили­ми Глинян були відомі в Нью-Йорку, Мілані, Празі, Парижі, Відні, Вар­шаві, Познані.
Заснував ткацьку фабрику («Товаристо ткацьке») в Глинянах в далекому 1885 році парох храму святого Миколая отець Филимон Решетилович. Тоді у двох великих будівлях працювало 60 ткачів і виготовляли вони полотна, рушники, скатертини, вовняні хустки, занавіски на вікна. Ткацька справа дуже швидко розвивалась, адже товар користувався значним попитом. У 1902 році на фабрику приїжджав сам митрополит Андрей Шептицький. У Глинянах також діяла школа ткацтва, щоби не було проблем з майстрами.
Та в 1906 році ткацький промисел отця Решетиловича занепав, оскільки ткачі з Лодзі (Польща) запропонували споживачам більш дешевший текстильний товар. Тоді робітники глинянської фабрики взялись до виготовлення килимів, але це не принесло очікуваного результату – вони були надто дорогими. Тому, аби розплатитись з накопиченими боргами, отець Филимон Решетилович у 1920 році був змушений продати фабрику. Так вона перейшла до рук Михайла Хамули, уродженця села Борткова, який купив її за 155 000 австрійських крон. Спочатку про прибуток не могли йти і мови, але з часом фабричне виробництво розрослось – новий власник знайшов ринки збуту килимів, відкрив свої килимарські крамниці у Кракові, Варшаві, Івано-Франківську і Львові. Аби працівників вистачало, Михайло Хамула відкрив курси килимарства. Так у 1939 році на фабриці працювало 500 ткачів й було 360 верстатів. Також килими Хамули експонувались на міжнародних виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку, а у Познані в 1929 році навіть отримали золоту медаль.
А після націоналізації фабрики радянською владою Михайло Хамула емігрував з України. Вже закордоном, у 1969 році вийшла книга його спогадів про рідне містечко – «Глиняни – місто моїх килимів». До слова, Михайло Хамула також був головою надзірної ради банку, головою надзірної ради районної молочарні, членом місцевої шкільної ради, фінансував спортивне товариство «Сокіл» і міську футбольну дружину, культурно-освітні заходи міста.
Нині за фабричними верстатами займаються школярі глинянської школи. Відвідуючи ткацький гурток, вони вчаться ткати невеличкі килимки. Їхні роботи тут же й представлені. Побачивши, що автор цих слів цікавиться килимарством, у школі залюбки показують альбом зі зразками візерунків тодішніх глинянських килимів і фотографії, зроблені на фабриці в процесі роботи. Роздивляючи килимки із геометричними і квітковими візерунками, ловимо себе на думці, що майбутнє глинянського килимарства, у прямому і переносному значенні, в руках цих школярів.

Немає коментарів:

Дописати коментар