неділя, 25 лютого 2018 р.

Видатні постаті Золочівщини. Феньвеші Марія

Феньвеші Марія 

Феньвеші Марія-Лілія Омелянівна - заслужений працівник культури України, викладач музичної школи, самодіяльний композитор, засновник капели бандуристів “Червона калина” (Золочів). Народилася 1 травня 1934 року у селі Чорнушовичі Пустомитівського району Львівської області.

Марія Феньвеші

Марія-Лілія – старша дочка у сім’ї священика о. Омеляна Ваврика та його дружини Ольги. Мама, кажуть, вже у першому її плачі почула найкращу у світі музику. І дала їй аристократичне двоймення, аби її любу донечку минали всілякі біди, заплутавшись в іменах. Крім Марії у сім’ї було ще двоє дітей – донька Тереса та син Богдан. В родині панував культ музики, тому дівчата змалку вже вчилися гри на бандурі.

Музич­ний талант Марії виявився дуже рано, особливо гарний був у неї голос. З молодих літ вона навчалася гри на бандурі, виступала з сестрою дуетом, акомпануючи собі на бандурах. Сестри Ваврик були першими галицькими бандуристками. Навчаючись у старших класах, сімнадцятирічна Марія написала музичний супровід для бандури до радіопередачі про Устима Кармелюка.

Щасливою мала б бути ця українська сім’я. Але батьки потерпіли від тодішнього більшовицького режиму, як і більшість щирих українців. Однієї страшної ночі, у грудні 1949 року, в домі о. Омеляна зробили обшук. Знайшли книги, листи, синьо-жовтий прапор. У ці страш­ні часи бути патріотом України та ще й донькою священика – було майже вироком. Тому жорстока доля не оминула їхню сім’ю: Сибір, смерть на засланні матері та сестри Тереси, важка праця на пилорамі та в каме­ноломні. Через сім років, уже після смерті Сталіна, о. Омелян знайшов живими своїх двох дітей: Марію і Богдана та у 1958 році всі троє повернулися на Батьківщину і оселилися в Золочеві.

З 1959 року Марія Омелянівна починає працювати у Золочівській дитячій музичній школі. Тут розкривається її талант педагога, диригента та організатора.

Тендітна жінка бере на себе сміливість відродити давні кобзарські традиції. Створений нею ансамбль бандуристок швидко набуває популярності, бере участь у всіх концертах. Він стає улюбленцем не лише на Золочівщині, а й по всій Україні. У травні 1975 року капела от­римала звання народного колективу, а прекрасну назву “Червона калина” – у 1989 році.

Мама, бабуся, дружина. Всі ці загальнолюдські титули зробили Марію Феньвеші багатою і щасливою. Найближча людина – чоловік, теж музикант, підтримував, допомагав в усьому: поїздках, концертах, вдома.

2 квітня 2005 року завершила свій земний шлях кобзарка, заслужений працівник культури України, Марія-Лілія Омелянівна Феньвеші, яка єднала серця у пісні.

Як реквієм для невтомної Вчительки, «бджілки-трудівниці», кобзарки, патріотки звучать слова Галини Семчишин – учасниці капели «Червона калина»:

Було усе…терпіння, муки,
Страждання, втрата і сльоза…
Не нарікала, а творила,
Не існувала, а жила!
Піднесла гордо вгору пісню,
Під спів бандур вона луна.
Переплелися доля й пісня –
Єдині й вічні, як душа.

Використані джерела:
1. https://золочів-райрада.укр/fenveshi-mariya-liliya-omelyanivna/
2. https://archive.zlmr.gov.ua/marija-fenveshi/

Немає коментарів:

Дописати коментар

Краєзнавча книжкова полиця # 500 клаптиків / Микола Дубас

Дубас М. 500 клаптиків передуманих, переспіваних, перелицьованих [Текст] / Микола Дубас. - Львів : Українські технології, 2007. - 123 с.