Населені пункти краю. Сасів

На берегах Західного Бугу, на шляху туристичного маршруту “Золота Підкова України” лежить колишнє містечко, а нині село Сасів, розташоване за 8 км на північ від Золочева. Околиці колишнього королівського містечка дуже мальовничі – південні схили Надбужанських висот, зелені ліси і ще невеличка річечка Західний Буг, джерело якої розташоване у с. Верхобуж. Колись Сасів був відомий як курортне містечко, де ще на поч. XIX ст. була водолікарня, яка обслуговувала за сезон 400 відпочивальників.

В околицях Сасова річка Західний Буг мала декілька островів. На островах було споруджено лікарню і будиночки для пацієнтів, впорядковано відпочинкову зону. Острівці були з’єднані мостами. А зовсім поряд блакитним плесом приваблювало озеро. На березі озера височів розкішний палац та дивовижний гідропарк.

А ще до 1615 р. це було село Комарів, яке належало до маєтків Олеського замку. Про давнє існування Комарова свідчить давньоруське городище ХІ-ХШ ст., розташоване в урочищі Городисько за 2 км на південь від села…

Існує ряд легенд про гору “Городисько”. В сиву давнину ця гора була вкрита густим зеленим лісом, а посеред лісу стояв великий Храм. Одного разу під-час проведення Святкового Богослужіння гора розкрила свої уста і Храм миттєво провалився під землю. Тривалий час з цього місця линув церковний спів… Гора “Городисько” – це лише умовний купол легендарного Храму. На сьогодні на цьому місті продовжує рости зелений густий ліс і подорожуючи цими місцями можна наштовхнутися на велике каміння, яке розкидане лісом…

Пізніше село Комарів перейшло у власність до Івана Даниловича, який на підставі привілею короля Сигізмунда ІІІ від 1615 р. на місці села Комарів заснував містечко Сасів, назвавши його від свого герба “Сас” спочатку Сасом, а згодом Сасово. Тоді ж 1615 р. містечко одержало Магдебурзьке право. Родовий знак Даниловичів – “Сас” – став гербом міста. На блакитному тлі перекинутий золотий півмісяць з двома шестикутними зірками на вінцях, а на півмісяці – догори стріла. Сасів був відомий у минулому як містечко-фортеця. Сьогодні залишились сліди валів, які оточували його, а неподалік на горі Городисько був ще і замок…

“…Давним-давно жили на Городиську незвичайні люди: високі, кремезні. Батько з донькою панували над навколишніми землями…

Одного разу дочка вийшла із замку прогулятися. Блукаючи по лісовій галявині, вона кинула свій погляд вниз. Враз вона помітила, маленьких осіб. Це був чоловік, котрий орав поле. Дівчина зацікавилась ним. І, нагнувшись, вона взяла у фартушок чоловіка, коня і плуга. Незнайому ношу понесла до батька, поклала на стіл і сказала: «Дивись батьку, які цікаві комашки я знайшла». Батько, глянувши на принесене, сказав: «То після нас, дочко, будуть такі люди». Чоловік, що орав, був вражений побаченим. Тим часом дівчина взяла свою ношу і віднесла на попереднє місце. Вона довго-довго опускала чоловіка на землю. Чоловік захотів ще раз побачити, що то за така дівчина, але, глянувши вгору всієї постаті не побачив, бо була вона надто велика.

Згодом на поле до чоловіка прийшла жінка і принесла обід. Сівши обідати, чоловік розповів про свою пригоду. Жінці стало цікаво. Вона теж забажала побачити незвичайну дівчину. Довго вона споглядала за горою, але нікого не бачила. Розсердившись, вона сказала: «Та, щоб ти провалився разом з нею, я нікого не бачу”. Тут загуло, загриміло і замок зник. На його місці утворилася величезна яма. З часом, місце частково засипалось землею. Але ще і сьогодні можна побачити велику яму вкриту зеленим мохом… ”

Року 1638 у Сасові засновано папірню, на базі якої в 60-х роках XIX ст. збудовано одну з найбільших в Європі паперову фабрику. У роки Першої світової війни її знищили російські війська. Залишки фабрики ще й сьогодні видніються обабіч дороги при виїзді зі села в напрямку Підгірців. Донині збереглась і назва колишнього передмістя – Папірня.

Сасів до 1682 року мав Магдебурзьке право. В кінці XVII на початку XVIII ст. в Сасові посилилось багато євреїв. Воли мали дві синагоги, школу, помешкання рабина, єврейський цвинтар. Все це було зруйновано в роки Другої світової війни. Лише цвинтар відреставровано на поч. 90 -х років XX ст. І в цей час у Сасові, крім фабричної паперової промисловості, розвивалося гончарство, деревообробний промисел та інші ремесла, а також була розвинена торгівля. Працювало близько 70 крамниць, багато шинків, заїжджих дворів, була і кав’ярня. Вечорами на центральних вулицях світили гасові ліхтарі.

У Сасові зберігся шедевр дерев’яної архітектури храм св. Миколая, на одвірках якого арабськими цифрами висічена дата “1731 рік”, яку вважають датою збудування храму.

Храм св. Миколая

Нижня частина семиярусного іконостаса разом із празничками належать до другої половини XVII ст., а верхня – до середини XVIII ст. Іконостас раннього бароко та ікона першого ярусу “Втеча до Єгипту” датовані 1681 роком.

Храм Преображення Господнього збудований 1660 року. Під час пожежі 1887 року повністю згорів. Будівництво храму розпочалось 1895 року, а закінчились будівельні роботи вже у роки незалежності Украни.

Костел Різдва св. Йоана Хрестителя 

На території села є Сасівське лісництво. Лісове господарство становить 11711 га. Має шкілку, де вирощують сіянці дуба звичайного і червоного, модрини японської, сосни, ясена, туї, акації, смереки.

Сасів – одне з найцікавіших поселень Золочівського краю. Воно розкинулось серед чарівної природи в мальовничій долині, яка з трьох боків оточена горами, що вкриті лісами: Свята гора, з якої б’є джерело; Сторожиха, назва якої говорить сама за себе; овіяна легендами гора Городисько; а трохи далі – Маркіянова Біла Гора, від якої віє поезією співучого талановитого народу. Гори – еліптичної форми, входять у ланцюг Вороняків, який блакитною стрічкою перетинає річка Західний Буг.