Той, що вірив у силу духу українського народу. Іван Лизанівський

Лизанівський Іван (1892-1934 (1937) - український громадсько-політичний діяч. Член Української партії соціалістів-революціонерів, УЦР, організатор Галицько-Волинського куреня Українських січових стрільців. Входив до Комітету охорони республіки, керуючий міністерством преси і пропаганди.

Іван Лизанівський народився 29 травня 1892 року в с. Заріччя Золочівського повіту на Львівщині в селянській родині. Навчався у Золочівській гімназії, по закінченні якої у 1914 р. вступив до Львівського університету. 

Іще в гімназичні роки розпочав активну громадську діяльність, був учасником таємного гуртка учнівської молоді, що студіювала заборонені в тогочасній Галичині твори польських та українських письменників, зокрема низку творів Івана Франка.

У 1910-1912 роках, під час навчання в університеті, Іван Лизанівський був секретарем у Івана Франка.

Іван Лизанівський в молоді роки

В 1913 році Іван Лизанівський переїхав до Києва.

У роки Першої світової війни Івана Лизанівського, як підданця ворожої до царської Росії Австро-Угорщини, було заарештовано і вислано до Сибіру.

Влітку 1917 року він повернувся із заслання до Києва, вступив до Української партії соціалістів-революціонерів і того ж року став членом Центральної Ради як делегат від Української партії соціалістів-революціонерів.

Влітку-восени 1917 очолював Галицько-Буковинський комітет, один з організаторів Галицько-Буковинського куреня.

12 листопада 1917 року, після жовтневого перевороту в Петрограді, було опубліковано відозву гуртка старшин західних земель у Києві на чолі з Іваном Лизанівським із закликом сформувати окремі військові частини з колишніх полонених українців – вояків австрійської армії.

За гетьманату УПСР, членом якої був Іван Лизанівський, перейшла на нелегальне становище. У 1918 році, після розколу УПСР на праве і ліве крило, Іван Лизанівський приєднався до так званої “центральної течії” УПСР, що згодом брала участь у поваленні гетьманату в грудні того ж року.

28 січня 1919 року Івана Лизанівського було обрано до Центрального Комітету Української партії соціалістів-революціонерів.

За Директорії, а саме у березні 1919 року, Іван Лизанівський був членом Комітету Охорони Республіки (за іншими даними – у травні 1919 року).

У 1919 році Іван Лизанівський разом з іншими представниками “центральної течії” УПСР входив до складу уряду Б. Мартоса. Перебував на посаді керуючого міністерством преси і пропаганди (з квітня 1919 року).

У 1921 році Іван Лизанівський був заарештований у Києві та засуджений радянською владою у справі ЦК УПСР. 

Після амністії, аж до свого арешту 2 березня 1931 року працював в українському кооперативному видавництві “Рух” (м. Харків).

Фото після арешту

Іван Лизанівський був редактором повного видання творів І. Франка, що виходило протягом 1927-1932 рр. на Наддніпрянській Україні.

У “Справі Українського національного центру” вироком колегії Державного політичного управління УРСР від 7 лютого 1932 року Івана Миколайовича Лизанівського було засуджено до 6 років концтаборів. У 1937 році він був розстріляний (за іншими даними дата смерті Івана Лизанівського – 1934 рік).


У підготовці матеріалу використано Інтернет-джерела вільного доступу