середа, 2 грудня 2015 р.

Золочівщина: минуле і сьогодення


   Історія Золочівщини  сягає доісторичних часів. Відомі давні поселення на її території. Є легенди і перекази. В часи Київської Русі - це межа  Галичини і Волині, землі Галицько-Волинського князівства. Давнє легендарне Радече, сучасник Пліснеська - прабатько Золочева. Вже у 1423 році Золочів міняв господаря, а в XVI ст. золочівські землі утворюють оборонне передпліччя Львова. Золотий вік для Золочівщини - це XVII ст. Тільки у Золочеві - три монастирі - Василіянський, Реформатський, Піярський; церкви - українська і вірменська, жидівська синагога, польський костел. Донині планування міста носить сліди XVII століття.
      Часи визвольної війни Богдана Хмельницького внесли свої сторінки в історію Золочівщини. Переможним маршем пройшли війська Богдана Хмельницького по Золочівщині. У другій половині XVII ст. під стінами замку громив татар Іван Сірко, тут воював і Петро Дорошенко. Золочівські землі мають унікальну пам'ятку великого гетьмана Івана Виговського - його натільна ікона Божої Матері донині знаходиться у Махнівецькій церкві, яку збудував племінник Івана Виговського. Архіви радують, що у 1708 році Іван Мазепа писав листи з Золочева.
      Не втратив Золочів значення і в ХІХ ст. Це повітове місто, тут розвивається промисловість, будується залізниця. Вироби Сасівської папірні відомі всій Європі.

   Золочівщина дала Україні Маркіяна Шашкевича. Його українське слово, мовлене з проповідальниці рідної церкви, розбудило Галичину в середині ХІХ ст., а у столітні роковини його народження вдячні нащадки збудували величний пам'ятник  в селі Підлисся у вигляді гігантського хреста на Білій горі, який навіть у страшні роки радянського тоталітаризму був символом нескореності і прагнення до волі українського народу.

      На початку третього тисячоліття Золочівські землі не стратили свого давнього лиця. На їх сторожі, хай навіть у руїнах стоять давні замки - Золочівський і Поморянський, повернулися до життя давні монастирі - Золочівський,  Підгорецький, Унівський, не загубилися давні промисли, як от гаварецька і шпиколоська кераміка.
     
    Західний Буг, як крізь століття несе свої води у Балтику, Золота Липа на противагу пливе до Чорного Моря. Так рубіжні землі поєднали в собі минуле і сьогодення. А що щекає їх у майбутньому..?
                                                                                
                                                                              Надія Гупало,  директор Золочівського замку


-         -           -           -            -           -            -

З минулого Золочівщини
(трохи статистики)

    ЗОЛОЧІВСЬКИЙ ПОВІТ.    У 1895 р. мав 40 адміністративних громад, 13 поміщицьких маєтків. Тоді було в повіті 97.957 греко-католиків, 29.460 римо-католиків, 20.947 євреїв і 444 особи інших національностей. Німецьку мову використовували 711 осіб, а 80 - інших мов, крім української, польської та єврейської. В повіті тоді було 119 народних шкіл, з них 13 - з німецькою мовою викладання. Кількість дітей шкільного віку - 17,926, учителів - 98, 93 громадські кредитівки (позичкові каси).
           За М. Потопником

     Джерело:
                                           Потопник М.  Золочівський повіт / Мирон Потопник //  Світло. - 1980. - жовтень. - С.344.
                             
-            -             -            -           -