Людина є лише гостем на цьому світі. Вона приходить і відходить. Залишається тільки пам’ять. Та найважче змиритися з тим, коли не стає тих, які здаються живішими за всіх живих. Таким був В’ячеслав Чорновіл – завжди усміхненим, позитивним, енергійним, щирим, з іскрами в очах.
Вже саме походження В’ячеслава Чорновола пророкувало йому непросту долю. Народився на Шевченковій землі, зростав у інтелігентній, вчительській сім’ї, де значне місце надавали історичній пам’яті та національним обов’язкам. Від батька успадкував козацьку кров. Мати походила з славетного роду меценатів Терещинків. Сім’я у радянські часи зазнавала переслідувань від більшовицького режиму, 1937 року було заарештованого рідного дядька, який так і не повернувся з ув’язнення.
Талановитий юнак обрав фах журналіста, де пріоритетом є слово, важливість донести правду до людей (тогочасні реалії зводили це право до грані нереального). Під час навчання у Київському університеті політизується його думка, формуються переконання, загострюється почуття справедливості. Саме під час випускного вечора в університеті В’ячеслав на Володимирській гірці дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
Маючи непересічні здібності, В’ячеслав Чорновіл міг побудувати кар’єру, стати успішним науковцем, але він обрав інший шлях: шлях мученика, борця за волю, демократію України. Фактично він став початком відродження українства у другій половині ХХ століття: започаткував рух шістдесятництва, дисиденства, як нові форми протесту, ініціював створення УГС.
В’ячеслав Чорновіл зосередив зусилля виключно на ідейній боротьби проти радянського режиму. Так виступає з патріотичною промовою на відкритті пам’ятника Т. Шевченку у с. Шешори на Івано-Франківщині, де говорить про національний дух, незалежну Україну, героїв, які поклали своє життя. На прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» протестує разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом проти арештів української інтелігенції.
Активна праця на ниві публіцистики та журналістики: документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?», випуск збірки «Лихо з розуму», згодом випуск підпільного журналу «Український вісник» завдали глибоких тріщин Імперії зла. За ці перли свободи В’ячеслав Чорновіл заплатив своєю ж волею. Згодом він згадуватиме, що «за працю «Лихо з розуму» удостоєний міжнародної журналістської премії та 3 років ув'язнення в таборах суворого режиму».
Мордовські заслання не зламали борця, а загартували дух, зміцнили характер, утвердили переконання та цілі. КГБісти називали Чорновола «Невгамовним» за організації акцій протестів, голодувань за статус політв’язня (в той час дисидентів затримували за сфабрикованими справами як грабіжників чи ґвалтівників).
"Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі".
Слід зазначити, що В’ячеслав Чорновіл не цурався важкої фізичної праці: був робітником на будівництві Київської ГЕС, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, кочегаромна будівельному заводі.
Дружина Чорновола Атена Пашко описує так чоловіка: "Працював він самовіддано і справді багато. Вставав, бувало, о 5 годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В'ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи. Він був людинолюбом, яких сьогодні мало".
З приходом «Перебудови» настрої змінюються, стає зрозумілим те, що «тоталітарний чобіт» розвалюється. В цей час діяльність Чорновола досягає апогею. Створення Української Гельсінської спілки ознаменувало кінець монополії Компартії. 7 липня 1988 50-тисячний мітинг у Львові сколихнув всю Україну, став початком демократичних змін. Так почали підніматися люди всієї країни. На кожній демонстрації був присутній В’ячеслав Чорновіл – найавторитетніший український політик, який палко промовляв до кожного громадянина.
В'ячеслав Чорновіл і Золочів.
"У цей рік у Львові вже проходили мітинги, громада активізувалася, і влада вирішила, що у такому тихому містечку можна буде сховати Чорновола, — згадує заступник голови Золочівської райадміністрації Іван Закала, — заарештували В’ячеслава Максимовича у Львові, після написання ним відкритого листа тодішньому керівникові ЦК Компартії України Володимиру Щербицькому. На 15 діб привезли в наше містечко, до слідчого ізолятора, де він благополучно відбув свої 15 діб. Цікаво, що через якихось пару місяців В’ячеслав Чорновіл знову приїхав у Золочів, вже добровільно — на установчу конференцію районної організації Народного руху України, і виступав у приміщенні «Просвіти». Зал зустрів його стоячи, оплесками. А він в своєму виступі згадав про своє попереднє «відвідування» містечка і про те, як міліціонери чаєм його поїли і взагалі — поставилися шанобливо.
Лідер Народного Руху України невтомно працював у Верховній Раді: кров’ю і потом домагався визнання національної символіки, проголошення Декларації про держаний суверенітет, довгоочікуваного Акту Незалежності України.
В час Незалежності В’ячеслав Чорновіл продовжує активну боротьбу за демократію, намагається впровадити дієві реформи. Але весь цей час усіяний заколотами та спробами розколів.
«Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил.»
Так НРУ втрачає популярності, починається психологічна блокада провідника. Вороги і зрадники показують страх, свою ницість, неспроможність чесно боротися з Чорноволом за трибуною, на виборах. Основною їхньою місією було не допустити В’ячеслава Чорновола до поста президента де-юре, та вони недорахували того, що він був авторитетним президентом де-факто для багатьох. Національного лідера вирішують знищити фізично, як звикли розправлятися з нескореними українцями.
Мільйони українців гідно провела в останню путь свого Героя, якого не стало так несподівано. У 2000 році В’ячеславу Чорноволу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
В’ячеслав Чорновіл виконав свою клятву: був вірний Україні до останніх хвилин свого життя. Потрібно пам’ятати цю велику людину, та не забувати про те, що на плечі кожного з нас також покладені національні обов’язки, що існування Української держави неможливе без подальшої боротьби. А найголовніше – бути українцями до останньої клітини нашого тіла та душі та пам’ятати про чин кожного Героя України.
Пам'ятні знаки В. Чорноволу у Золочеві.
Перший в Україні пам’ятник відомому громадському діячеві, політикові, лідерові Народного Руху України В’ячеславові Чорноволу відкрито у місті Золочеві.
 |
| Пам'ятник В. Чорноволу у Золочеві |
15 днів у 1989 році В’ячеслав Чорновіл провів у камері попереднього ув’язнення в Золочеві за організацію перших демократичних мітингів у Львові. Відтак тепер В’ячеслав Чорновіл постав у центрі Золочева у камені. Автором його є львівські митці Микола Посікіра та Михайло Федик. В’ячеслав Чорновіл зображений у повний зріст, ліва рука на серці, а права затиснута у кулак.
Відтепер кожен, хто проходитиме повз приміщення Золочівського райвідділу національної поліції, знатиме, що саме тут, на Львівщині, «у червні-травні 1989-го відбував своє останнє ув’язнення Герой України, визначний діяч національно-визвольної боротьби 60-90 років ХХ століття, голова Народного руху України В’ячеслав Чорновіл». Таблицю, що нагадує про цей історичний факт, встановлено на стіні будинку, де розташовано відділення.
 |
| Пам'ятна таблиця на стіні Золочівського райвідділу поліції У підготовці статті використано відкриті Інтернет-джерела |
Немає коментарів:
Дописати коментар